Але на цьому розмову перервав телефонний дзвінок, потім Женю гукнули із салону через прочинене вікно, та ще й прийшла наступна клієнтка – життя знову завирувало навколо дівчини. Віктор помахав рукою на прощання і вирушив у своїх справах, бо хоч і працював останні роки вдома, але час від часу мусив з’являтися то в редакціях, то на радіо чи телебаченні, то на спільних з іншими письменниками акціях. Письменників він знав у Києві чимало, а відомих – то, мабуть, усіх. Тому так швидко і запідозрив «відому письменницю Амалію» у фантазіях і почав приглядатися. А останнім часом думки про неї майже не полишали його. Він не знав її прізвища, не був упевнений, що це дивне ім’я – справжнє, але мусив собі зізнатися, що жодна жінка після похорону дружини не зачепила його аж настільки. І щось із цим треба було робити…
41
Буває, як не вдасться день, то так і «тішить» до самої ночі. Женька ще не обмізкувала як слід сьогоднішню новину від господині салону, але вже розуміла, що скоро травень скінчиться – і шукай собі нове місце. Власне, вона й це посіла випадково. Ніколи не мріяла бути адміністратором біля майстринь, але коли так сталося, це здалося непоганою комбінацією – три дні заробляти руками «на власну кишеню», а інші три – офіційно працювати в тій самій сфері.
«Що ж, доведеться щось міняти в житті, шукатиму інше», – думала дівчина, ідучи пішки з роботи додому. Дзвінок від Іллі перервав її роздуми й спланував дівочий вечір. Ось тільки зайде додому перевдягнутися та щось кинути до рота, бо її аж нудило від кави та тістечок, якими харчувалася сьогодні.
Але вдома закрутилося таке, чого й не планувала. Старенька господиня почувалася зле, лежала в ліжку, не могла підвестися, тільки гукнула її зі своєї кімнати, коли почула, що Женька повернулася з роботи. Ольга Яківна попросила зміряти їй тиск, при цьому ледве промовляла слова, примружувала очі, і здавалося, найменший рух завдавав їй страждань.
Женя захвилювалася, тремтячими руками вхопила тонометр, що лежав на підвіконні, вдягнула на руку господині «манжету», старанно накачувала «грушею» в нього повітря і поступово спускала його, слідкуючи очима за стрілкою на шкалі, а також дослухаючись до звуків у стетоскопі. Але, хоч як старалася, «верхньої» цифри тиску вловити не змогла. Нижня складала сто двадцять, і це вже було забагато.
– Може, якусь пігулку маєте, Ольго Яківно? Треба щось випити! А найкраще – давайте я викличу «швидку»!
– Ой, не знаю, Женю, я так боюся тих «швидких», не люблю лікарні…
– Так вас же не обов’язково покладуть у лікарню! Може, оглянуть, уколють щось заспокійливе, і щоб тиск упав, а? Я ж вам не лікар…
– Ой, не знаю, може, воно й саме минеться? От з’їм «но-шпочку»… А ти назовсім додому, нікуди більше не йтимеш?
– Я посиджу коло вас, не хвилюйтеся, зараз, тільки подзвоню… брату…
Старенька повернулася на бік і притихла. Здавалося, вона втиснулася в ліжко, вдавилася в нього невідривно, щоб не рухатися більше, і завмерла із заплющеними очима і з виразом стримуваного страждання на обличчі.
Женька зателефонувала Іллі й розповіла про таке несподіване ускладнення вдома.
– Не можна зволікати, Женю, – несподівано по-діловому відреагував хлопець, – треба викликати «швидку», у нас бабуся теж гіпертонік, торік мало на той світ не вирушила, лікарі казали, могло бути гірше, якби вчасно не госпіталізували, а раптом інсульт? Викликай лікарів від гріха! Знаю, які вони уперті, ті старі, але якщо їх слухати, то може бути запізно.
У Женьки затремтіли руки, але вона опанувала себе й суворим дорослим голосом повідомила Ользі Яківні, що зараз викличе «швидку», бо ніч попереду і їй навряд чи стане краще. А ще запропонувала зателефонувати синові господині, бо ж треба повідомити.
– Та немає в мене, Женю, ніякого сина. То я так… Щоб не думали, що зовсім самотня…
Ілля з’явився біля під’їзду, саме коли ноші з хворою закочували в білий лікарняний бусик, а схвильована Женька супроводжувала її.
Скутер слідом за «швидкою».
Знайомий погано освітлений коридор у сірих кахлях.
Знову великі стривожені очі Женьки та тремтіння її пальців.
Запах медикаментів і короткі фрази лікарів.
Літня безпорадна жінка, що стогне від кожного руху.
Кардіограма. Тиск. Аналіз крові, узятий на каталці.
Вантажний ліфт із важкими залізними дверима.
Відділення. Палата на вісім ліжок.
Черговий лікар із вечірньою втомою в очах.
Список медикаментів, шприців та «систем».
Ліфт. Цілодобова аптека на останньому поверсі.