10
…Гарно думається під мірне гудіння авто-фіксатора. Тепер, коли «Сніжинка» лягла на стаціонарний курс, ми з субсвітловою швидкістю летимо до Землі.
Через три з половиною роки пристанемо до Карантинного супутника. А потім – Земля. Трибуна Прощань і Зустрічей… Обійми друзів і родичів, які – що вдієш! – постарішали набагато більше за нас.
Знову й знову згадую наші дивовижні пригоди на цій планеті, згадую, як ми порозумілися з Живим Мохом.
Неоціненним помічником виявився Кір. його бездоганна електронна пам’ять досить швидко засвоїла систему світлових сигналів місцевих жителів. Кір став рухомим словником, без якого ні я, ні штурман не могли обійтись.
Живий Мох! Можливо, це не зовсім вдала назва для розумних істот, що населяють планету. Хай учені Землі придумають кращу назву.
Мов зачаровані, блукали ми по гігантських спорудах, де синтезується їжа для Живого Моху. З вершин гір милувалися планетою, її синіми гаями, спостерігали оранжеві вихори, що кружляли на рівнинах. І з кожним днем ці істоти здавалися нам все менш незвичайними…
11
Щойно до мене в рубку вбіг Кір і сказав, що робот Енквен спіймав позивні маяка космічного зв’язку Карантинного супутника.
Отже, наша подорож наближається до кінця. Незабаром земляни побачать нас на блакитних екранах телевізорів. Ми, за давньою традицією, розкажемо про все побачене й пережите.
А потім вони побачать… Живий Мох! Авжеж, Живий Мох…»
Капітан на мить одірвався від бортового журналу й подивився на боковий стелаж, де мирно дрімав Живий Килим – почесний гість Землі…
