«Нічого, – подумав Микола, не дочекавшись відповіді, – тут, на чужій планеті, ти, голубе, матимеш непогану практику. 1 в наступному польоті будеш більше знати й розуміти. Полечу і я з тобою в нову експедицію… Якщо живий залишуся…»
– Капітан зникає, – сказав раптом Кір.
– Як це – зникає? – у відчаї закричав Микола. – Шукай пильніше! Збільш потужність інфращупа!
– Потужність інфращупа гранична. Бачу лише тулуб капітана… Тільки голову… Обличчя… Капітана… нема…
– Вперед, вперед, – мов божевільний, повторював штурман. – Ми його знайдемо, хоч всю планету перериємо!
Темрява густішала, і, хоч Кір «бачив» у ній не гірше, ніж удень, Микола звелів йому ввімкнути прожектор. Тремтячий, плигаючий струмінь світла вихоплював з мороку то стовбур рослини, зігнутої, як кобра перед стрибком, то пучки блискучих ниток, що легко розривались від дотику.
5
«…Всередині конус був залитий мертвотним бузковим світлом. Коли очі трохи звикли, я став розрізняти окремі предмети.
Конічна вершина здіймалась високо вгору, гублячись у сутінках.
Я лежав, не маючи змоги поворухнутися, а наді мною, здіймаючись під купол, перетинались складні лінії невідомих конструкцій.
Раптом я відчув, що можу рухатись. Я підвівся і випростав занімілі руки й ноги. Тої ж хвилі мені легенько шпигнуло в колінах. Зробив кілька непевних кроків, і біль щез. Але варт було зупинитись, як у колінах знову зашпигало.
І я поволі пішов уперед. Нарешті попереду виник у хаосі дивовижних конструкцій невеликий овальний отвір. Я зупинився перед ним у нерішучості, і біль у колінах одразу став нестерпний.