Засади жлобського лідерства
Головний принцип будь-якого жлобського лідерства полягає навіть не в доктрині чи в харизмі жлобовождя, а в тому що завжди є маса жлобів, готова гуртом іти слідом за будь-ким, аби тільки їм голосно наказували — переконливо, з ентузіазмом й погрозливо. Тобто в месиджах кожного «месійки» присутні пряник і батіг, застрашування й обіцянка нагороди. Про це йдеться в хрестоматійній ранній роботі Курта Левіна «Психологічна ситуація нагороди і покарання». Там описано страх покарання і жадання нагороди у дітей.
Дорослі — теж діти, далеко не всі виростають і розвиваються психічно. А в українській ситуації маємо справу з інфантильною поведінкою суспільства.
Україна відкотилася в стан шаманської свідомості — родоплемінної, яка вірить у чарівну силу слова, відьом і чаклунок. У казку, в диво. Так і живуть. Що далі, то страшніше.
Брати Ґрімм «кастрували» народні казки, забрали з них жорстокі і повчальні життєві фінали. Натомість лишили такі політкоректні версії, що важкувато втямити, чому герої і героїні так по-дебільному поводяться.
Людина так влаштована, що хоче бути обманутою. Кому — як не жінкам, що вірять в попелюшок і принців, — це знати. І це розуміють маркетологи та всі, хто хоче щось комусь продати. Якщо ви хочете продати брехню, то нехай за вас це грайливо зробить преса. Людина, крім всього іншого, як писав історик культури Йоган Гейзінґа, є «гомо люденс», тобто любить бавитися. Тому в кожному злочині є доля провини жертви, яка загралася.
Якщо говоримо про гру і про обман як про категорію людського буття, то категорію жлобства маємо розглядати в цій системі координат.
Примітив як норматив
Примітивна, дика, невихована поведінка в цьому суспільстві є нормативною.
Психічна регресія суспільства має своє пояснення: примітивізація соціальної поведінки зменшує ризики. Не потрібно відповідати на цивілізаційні виклики.
Масові «напивання» людей до свинячого стану теж можна пояснити. У цьому «свинстві» людина має потребу, мотивовану внутрішнім вивільненням енергії для себе самого. Таке тотальне розслаблення до напівпритомної свідомості вивільнює енергію, якої людині бракує, щоб відчувати себе в нормальному стані. Що це означає? Що ми живемо в енергетично слабкому суспільстві, якому бракує набутого вольового ресурсу, не стільки економічного чи культурного.
Незважаючи на всі незгоди, негаразди й біди, людина всім своїм єством хоче свята. Людям подобається «розслаблятися», святкувати, а поруч із тим бідкатися. Мовляв, переживаємо кризу, фінансову, життєву і ще якусь. Бо при розслабленні в організмі змінюється гормональний фон, людина отримує відчутний приплив гормонів радості, що може бути кращим? (Сміється. — Упоряд.).
Як це називається? «Давай посидимо по-людськи, вип’ємо по чарочці...» А решта не має значення, «посидіти — це ж харашо». Ключове слово — по-людськи. Людськість по-жлобському — це безвідповідальність.
Людям хочеться вважати бажане й уявне за дійсне. Що більше «селебрітіз» заявляють про себе як про таких — тим менше підстав їм вірити, бо це якраз означає, що за тими словами нічого немає. Брутальні мачо часто страждають на статеву дисфункцію. Люди, які полюбляють при кожній нагоді і без неї демонструвати власну силу і крутизну, насправді є енергетично слабкі. Це демонстрація того, що відсутнє.
Скажімо, людина говорить: «Я професійний українець (рускій, єврей, опозиціонер, провладний, ґей, християнин і ще чорт знає що)» І в цій системі координат він ставить себе як точку відліку, як взірець досконалості.
Тут можна говорити про комплекс меншовартості, ймовірність психічної деформації у віці становлення, можливо, серйозної психічної травми. А можна говорити і про наявність у цієї людини акцентуації. Є таке поняття в психології. Люди зі схожими акцентуаціями легше об’єднуються. На відміну від інтелектуалів, яким це важко дається.
Інтелектуали й еліта
Ці люди розмовляють мовою, яка часто малозрозуміла для інших. Тут є свої переваги і недоліки. Перевага в тому, наприклад, що спецслужба не може їх звинуватити в державній зраді, бо для цього потрібно незрозумілі слова вивчити для початку і ще зрозуміти, про що мова (Усміхається. — Упоряд.). А недолік у тому, що вони не можуть висловлюватись інакше. Це як лікар у середовищі політиків. Мовлення лікаря деформоване вузькопрофесійною лексикою, йому складно говорити впевнено поза межами клінічної термінології, він мислить анамнезом, діагностикою, дивиться на людину і бачить її «в розтині», і не може плести різні культурні нісенітниці, в яких немає сенсу. Бо це не демагог, а прагматик.