Якщо не помиляюсь, уперше слово «жлоб» я почув у 8-му класі (це десь так у році сімдесят дев’ятому — вісімдесятому) від учительки Антоніни Костянтинівни, яка викладала в нас англійську мову й одночасно намагалася долучити хоч когось із своїх учнів до духовних цінностей. В її лексиконі словом «жлоб» позначалися якісь обмежені, зациклені на матеріальних вигодах люди, які були абсолютною протилежністю її особистому ідеалові. Її ідеал — родом із радянських часів. Ідеал освіченої людини, яка живе духовними речами, а не меркантильними цінностями. Тобто він із чіткою моральною настановою. Таке собі «вікторіанство пізньої радянської імперії». Улюбленим поетом Антоніни Костянтинівни в ті часи був Булат Окуджава. Хто чув про нього, той розуміє, про які сенси та імперативи йдеться. Учителька справді мала покликання навчати дітей, я досі з приємністю згадую її.
Моє покоління іванофранківців, на відміну від вчителів-інтелігентів, означника «жлоб» не вживало, натомість ми говорили «рог», і це поняття мало багато складових — це й розумова обмеженість, незграбність, сільські звички та провінційний одяг. Оскільки я вчився в російськомовній школі військового містечка, то рогом могли називати не лише того, хто схожий на жлоба, а й, скажімо, учня з україномовної школи.
Щодо самого слова «жлоб», то воно не корінне тут, в Україні, тобто має умовний літературний характер. І в побутовому мовленні дуже мало людей його вживають, наскільки мені відомо. Причому, як не дивно, я не вкладаю в це слово негативний зміст.
Якщо говорити про жлоба як про соціальний тип, то це радше один із підвидів так званої нормальної або простої людини.
Взагалі, якщо не стане жлобів, не буде тієї опори, на якій суспільство, власне, й тримається. Жлобізм — один із найрозповсюдженіших різновидів плебейського консерватизму.
Люди поділяються на тих, у яких життєва рівновага, скажімо так, тримається на дрібних поразках і перемогах, і тих, хто здобув свою велику перемогу і велику поразку.
Переможці і лузери
У людини за життя буває певна рівномірна кількість перемог і поразок. Якщо навіть ми подивимося пильно на людей, які виглядають дуже успішними, то все одно в якихось сферах вони програли.
І ті, кого заведено називати геніями, великими людьми, це — люди однієї великої перемоги та однієї великої поразки. Наполеон, Галілео Галілей або Олександр Македонський — з таких. Вони, власне, займалися в своєму житті однією справою. У ній отримали свою велику перемогу, і знов-таки вона стала причиною великої поразки.
Жлоби натомість роздробили своє буття на безліч маленьких перемог і маленьких поразок. Відповідно вони не досягають тої ситуації, котру колись, за цілісніших часів, називали трагізмом. Тому що трагізм породжують саме великі перемоги і великі поразки.
Трагізм — це такий «буттєвий поріг», який руйнує течію суспільного буття. Виламує людину з цієї течії, з цього процесу. Жлоби забезпечують стійкість течії, а великі люди, навпаки, своїм трагізмом збурюють її, що, з одного боку, веде до суспільних зрушень, переважно негативних, а з другого, до еволюції людини в невідомому напрямку. Ніцше казав, що в напрямку надлюдини, а містики кажуть, що у напрямку боголюдини. Бог його знає, куди насправді.
Щоденна перемога жлоба є дрібною і нецікавою. Наприклад, він когось нагрів, обдурив на 100 гривень. Заробив, але потім пропив із друзями ці гроші, прийшов додому і отримав від жінки прочухана. Отже, отримав маленьку поразку, що врівноважила його буття. Так вони і живуть. Це життя соціального планктону.
Зрозуміло, що жлоби — це не є увесь соціальний планктон, але вони складають значну частку того, чим годуються соціальні кити.
Якби не було жлобів, то й не було б нічого масштабного. Все в нашому світі має свій сенс.
Кармінне
Переконаний, що у східному світосприйнятті такого поняття, що було б конгруентне нашому поняттю «жлоб», не існує. Тому що на Сході кожна людина мислиться, серед іншого, кармічно. Маю на увазі Індію і той Схід, який мислить категоріями Колеса Карми, тобто категоріями певного мегажиття. Відповідно, світ жлобських аватар є одним із регулярних кармічних світів, через який проходять живі істоти. Проходять на шляху піднесення до висот Бодхісатви, або ж, навпаки, під час деградації до нижчих рівнів. Кармічне бачення знімає з порядку денного «проблему жлоба». Скажімо, є такий обов’язковий (регулярний) рівень і його треба пройти під час кармічного сходження.
У нас часто-густо плутають успіх зі суспільною позицією. Ми дозволяємо собі презирливо ставитись до людей, які перебувають на непрестижних соціальних позиціях. Теорія каст не є зрозумілою для нашого суспільства. Вона ж базується на тому, що людина може досягти вдосконалення на будь-якому кастовому рівні.