Справжні володарі, природжені, спочатку роблять, потім думають. Інтелектуал поки буде думати, зважувати... поки се та те, ситуація вже вийде з-під контролю.
Повернімося до наших рідних жлобів, рогів, рагулів, мудаків і биків. Вони і є люди. Інтелектуал не вважає жлоба людиною. Жлоб не розуміє інтелектуала: хто то такий? — збоченець, якийсь ненормальний. Кожна каста вигадує для іншої касти якісь обзивалівки, неправедні поганяла. Та насправді у Сущому всі потрібні, всі корисні й усі мають право на життя.
Боги жлобів
Опора на Бога завжди є міцнішою, ніж опора на рефлекси, емпіричні узагальнення і таке інше.
Жлоби — невіруючі люди. Вони про себе можуть думати все, що завгодно. Побожна людина насправді починає розглядати своє життя як одне велике завдання. Як призначення. Тому в цієї людини в житті буде одна велика перемога і одна велика поразка. А той, хто в Бога не вірить, житиме сьогоденням. Віра в Бога одразу людину піднімає над побутом, над рутиною, над цим дрібним розрізненням дрібних речей. Вихід на всеохопне розрізнення Світла і Темряви — це вже не психологія жлоба.
При владі завжди жлоби певної «владної модифікації». Усюди. Не лише у нас. Тому що існує дуже простий закон: влада гармонійна в плані того, хто владарює — над ким владарює. Як тільки маса відчує, що нею правлять люди, які спираються на інші принципи, ніж вона сама, то зненавидить цю владу і знищить її. Тому практично ніде немає теократії.
Від прадавніх часів не шаман правив племенем, а вождь. Військовий. Нормальний сильний жлобина, який міг кожному дати в зуби. Найкраще володів мечем або ще чимось фронтально смертоносним. А з шаманом люди просто мали добрі стосунки. За шаманом вони б не пішли вмирати.
Плем’я піде за тим, кого воно розуміє. Авторитет шамана базований на тому, що ніхто не розуміє, що він робить. Люди почали б сумніватися: ми ж не знаємо, хто він і що робить. Шаман, жрець, священик і т. д. встановлюють зв’язок із вищими силами. А оскільки ці вищі сили живуть не за законами добра і зла, виходить, що буття виходить за межі зрозумілого, за межі добра і зла.
Жлобство-мімікрія
Я також інколи поводжуся як найсправжнісінький махровий жлоб.
Це відбувається тоді, коли причетний до якихось соціальних практик: буваю на днях народження, на весіллях. Якщо я там буду не такий, як усі, то ображу цим присутніх на святі нормальних людей. Тому одразу надягаю на себе соціальну маску. Починаю так само весело реготати, коли хтось носом в салат заще. В душі я цій людині глибоко співчуваю, та якщо я пущу сльозу над цим видовищем — мене не зрозуміють.
Традиційні соціальні практики і свята в нас передбачають мімікрію. Інколи під жлоба. Якщо людина цього не хоче робити або вона не розуміє, навіщо це треба робити, то може, як святий Антоній, іти в печеру усамітнюватися — там вона не бачитиме жодних людей і їй не доведеться бавитися в жлоба. Що більше в людині соціальності, то більше вона є жлобом. Соціальні мережі — розплідники жлобства. Соціалізм — вчення жлобів. Але не комунізм.
Великих умів не треба
«Антижлоба» не може бути. З однієї простої причини. Жлобство не має симетричної відповіді. Симетрична відповідь на жлоба — це інший жлоб. У тій системі координат, у якій живуть жлоби, будь-яка симетрія з префіксом анти- також буде жлобством.
Людина, яка не приймає цінностей жлобства, насправді не протистоїть жлобам. Вона знаходиться в іншій системі з інакшими вимірами. Така людина може нічим не видавати ззовні свою інакшість, але жити в іншому вимірі з іншими категоріями.
Будь-які вибудовування системи анти- нагадують вічно актуальний у нас вираз: яка влада, така й опозиція. Проста система. Які жлоби, такі й антижлоби. Це універсальні речі. Я не схильний у цьому контексті виділяти Україну як щось окреме, бо ми такі, як і решта світу. Якщо в нас є певні специфічні проблеми, то ця специфіка не є ані принциповою, ані цікавою.
Якщо в цієї країни і були якісь національні маркери і суспільні особливості, то після радянської епохи їх не стало. Запанувало особливе сіре жлобство, як і у всьому світі. На пострадянських теренах воно запанувало завдяки соціалістичній ідеології, а в «просунутих країнах» через тотальну комерціалізацію суспільного простору. В кожного була своя біда. Подивіться, ніде на світі уже практично немає ані традиційної аристократії, ані національного жрецтва. Зате усюди є соціальні служби, які наглядають, щоби ти не піднісся над іншими і не вийшов за межі стандартів.
Аристократія будувалася на відповідальності перед своїм народом. Жрецтво зберігало пам’ять про найдавніші етапи становлення народів. Соціальні структури сучасного типу мають лише інстинкти мурашника.