Та що казати про якесь там вимерле жрецтво! Ніде у світі вже немає навіть товариства вчених-енциклопедистів. Усі науковці — вузькоспеціалізовані уми. Вони нагадують вузькоспеціалізованих комах з того Міста Термітів, яке я описав свого часу.
Тип ученого-енциклопедиста просто зник. Не буде більше таких титанів, як, скажімо, доктор Ванневар Буш, радник Рузвельта і Трумена, творець американського військово-промислового комплексу. Не буде постатей калібру Ніколи Тесли, Віктора Амбарцумяна, Миколи Амосова. Не буде академіків рівня Лева Ландау, Андрія Сахарова. Як мамонти вимерли. Світ просто перейшов на новий історичний етап. І Освальда Шпенглера вже не буде. Він попередив. Місія виконана. Чого нам, зрештою, ще хотіти від титанів минулого? Світ не мислить стратегічними питаннями. Світ живе сьогоденням. А я живу у своїх світах.
Розповісти про ці світи? Ні, не розповім, вони закриті. Хто цікавиться моїми світами, нехай звернеться до моїх романів. До циклу «Фаренго», до циклу «Богині». Дякую усім, хто мене читає. Мені ці люди насправді дорогі. Адже, властиво, я пишу для себе, отримую від писання охуєнне задоволення, а якщо потім ще й хтось читає мої романи, платить за мою роботу і я за це маю всякі інші бонуси — то це ж найсправжнісінька посмішка долі, amor fati. Моя велика перемога ще не відбулася, так само (підозрюю), як і моя велика поразка. Ці дві події ще в майбутньому, я просто йду одночасно до першої і до другої. Не можна йти до чогось одного. Бо я останній візантієць. Російська мова має точне слово: последыш. Такий, що добігає до того давнього візантійського духа з його намаганням поєднати Схід і Захід, високе і низьке, праведне і грішне. Важко сказати, наскільки вдало це вийшло в тих давніх візантійців. Навряд чи і в мене вийде. Але спробувати варто.
З іншого боку, я не вірю в умоглядні схеми. Не хотів би бути тим сільським утопістом з п’єски Леся Подерв’янського.
Подорож на край жлобства
Досвід мого життя полягає в тому, що це сумна історія...
Спочатку певна розумна людина говорить із тобою про високі речі, а потім у той момент, коли бачить, що ти десь на два міліметри її випередив у якомусь соціальному успіху, вставляє тобі ножа в спину. Схожих історій у моєму житті було вдосталь, більше, ніж мені би хотілося для самого досвіду. Ім’я їм легіон. Стать тут значення не має. Та мій досвід говорить мені й про те, що жлобство далеко не найгірше в цьому світі.
Найгірше — це та темрява темряв, яка, на жаль, насправді існує.
У світі існує не стільки добро і зло, скільки ускладнення і спрощення. Спрощення спрощень — це і є темрява і сатана. Багато хто сумнівається в його існуванні. Каже, що це міф, релігійні догми, тема фільмів жахів. Але мій досвід підказує, що це є.
Світом керують різні сили, й немає такої сили, яка б керувала цим світом нероздільно й монопольно. Бо він є місцем, до ускладнення якого приклалися різні сили і волі. У земному світі багато матерії, а її господарем є відомо хто. Я не кажу про жлобів-матеріалістів, нежлобів-ідеалістів, бо це тільки слова і назви. Суцільні слова і назви.
Є один-єдиний насправді важливий момент.
Війна, ця мати всього, знищуючи добробут, приводить жлобів у відповідність до ситуації. Вони починають жити своїми парадигмами виживання в ситуації виживання. І тоді вони стають органічнішими. Війна робить жлобів більш симпатичними. Тоді їхня філософія виживання стає доречною, жлоби під час війни таки доречніші, ніж будь-хто.
Серед жлобів нема дезертирів. Бо дезертир — той, хто піднявся над ситуацією. Селін написав про це «Подорож на край ночі», там дуже добрі пояснення, раджу всім почитати. Так, я не син цієї епохи, бо читаю і раджу читати. Картинки? Також інколи дивлюся (Усміхається. — Упоряд.).
Сергій Коляда. «Речовий ринок "Троєщина"», 2013 р.
Сергій Жадан
Фото: Тетяна Давиденко
Сергій Жадан — письменник, перекладач. Народився 1974 р. у м. Старобільську (Луганська обл.). 1996 р. закінчив факультет україно-німецької філології Харківського національного педагогічного університету ім. Г. Сковороди. Захистив дисертацію на тему українського футуризму, працював викладачем кафедри української та світової літератури (2000—2004). Поетичні збірки: «Цитатник» (1995, 2005), «Генерал Юда» (1995), «Пепсі» (1998), «Балади про війну і відбудову» (2001), «Історія культури початку століття» (2003), «Марадона» (2007), «Ефіопія» (2009), «Лілі Марлен» (2009), «Вогнепальні й ножові (2012) та ін. Прозові книжки: «Біґ Мак» (2003), «Депеш Мод» (2004), «Anarchy in the UKr» (2005), «Гімн демократичної молоді» (2006), «Ворошиловград» (2010). Двічі переможець конкурсу «Книжка року ВВС» (2006, 2010). Мультимедійні проекти: CD-збірка «Хор монгольських міліціонерів», «Радіо-Шансон: вісім історій про Юру Зойфера» (2007), «Спортивний клуб армії», «Зброя пролетаріату» (з музичним гуртом «Собаки в Космосі», 2008, 2012) та ін.