Так само можна говорити, що всі ми хохли і всі ми українці... Тому з точки зору глобальності, на жаль... На жаль, українська культура нині не існує. Двісті-триста років тому вона ще була. І це, ясна річ, прекрасно. Як ті лебеді на килимках — це такий український «парадайз». У цій народній картинці втілюється глибока філософія, розуміння життєвих цінностей. Мрія у чистому вигляді. Іншими словами, так люди бачили рай і малювали його таким, яким його собі уявляли. Тогочасні українці вважали, що все має бути по-багатому, яскраво, пишно. Зверніть увагу, немає похмурих кольорів, а веселі — зелений, червоний... Природа, лебеді, друїдські мотиви даються взнаки. Нині це народне мистецтво — глибоко провінційна річ, і підносити його, подавати як щось нове, оригінальне, неповторне — не бачу підстав. На тлі нинішнього сучасного життя.
Брак ідеї
Здебільшого, із цієї культури зробили кітч, скажімо, в українських ресторанах, принаймні зовні воно так виглядає в моїх очах. Що ми продаємо там — український фольклор. Іноземці приїздять сюди за екзотикою, їм цікаво подивитися на вишиванки, миски розмальовані, крашанки... Кожен турист, який приїздить що в Нью-Йорк, що в Лос-Анджелес, що в Париж, шукає перш за все екзотику. А в Україні теж намагаються відтворити справжній український колорит, українське бароко і таке інше, проте ідеї в тому насправді нема. Тому вся ця шароварщина — кітч, і зрештою, не так уже й добре продається, хоча б тому, що на рівні подібних культур — чеської, болгарської чи румунської — ми далеко не втекли. Тож я вважаю, що не варто з цього робити культ, все це раніше було, за що йому велика дяка, настав час залишити цей фольклор у спокої і зайнятися чимось направду новим.
Із чого треба починати? Перш за все — з освіти, знань і розвитку культурного рівня суспільства. Для прикладу, Франція, де поєднання старого міста із новітніми технологіями не ріже око. Коли стоїть готичний собор, а поруч сучасний фонтан Кандинського — цей ансамбль виглядає красиво, бо все зроблено зі смаком, зі специфічним французьким шармом. Це так само смачно, як французький багет. Французам вистачило ресурсів — інтелектуальних, культурних, на відміну від нас, зберегти і примножити те естетичне, що в них було. Я вже не кажу про їхні музеї, андеґраундне кіно і решту всього, завдяки чому їм вдалося те, що ніяк не вдається тут. Адже вони там у себе не створюють Францію XVIII століття в дусі Людовика ... не репродукують, а йдуть далі.
Життя біля туалету
Розвиток будь-якого культурного суспільства — в шляху далі. Дякуємо історії за те, що вона була, а ми рухаємося вперед. Тобто ми проаналізували свою історію, вивчили її уроки, зробили належні висновки і продовжуємо розвиватися. Не потрібно копатися в старому лайні. Як казав мій знайомий, який би вишуканий нюх ви не мали, та якщо ви живете біля туалету, то рано чи пізно він, цей ваш тонкий нюх, зіпсується.
Не треба жити біля туалету.
Якщо ти живеш не біля вбиральні, то можеш собі дозволити більше. Бачити якісь цікавіші форми, велику архітектуру. Або ти принаймні мусиш помити той туалет, якщо вже життя змушує жити біля нього... А то британці приїздять до нас і дістають культурний шок, коли бачать дірку замість сучасного унітаза. Це ж щось страшне! Бони не розуміють, як таке ще може бути в XXI столітті. Я ж не кажу зараз про високі матерії, а про елементарні речі в українській провінції. Це як чорні діри України.
У містах — ще цікавіше. Знічев’я, буває, потрібно справити малу потребу — і нема де... то можна ж сходити в кущі. Але ні, люди роблять це у під’їздах. Навіщо ви це робите, люди?.. Дерев, дякувати богу, в Києві вистачає. І щоразу місяць часу цей запах вивітрюється і всі в під’їзді змушені мучитися від смороду.
Зізнаюся, якось мене самого вночі «притисло» під Київським оперним театром. Сховався я біля дерева, аж тут наша міліція світить мені в спину... Стою і думаю: чи то вже так мусиш мене освітити, по-іншому ніяк? Звісно, почалися «разборкі», бо я вчинив — «осквєрнєніє»... Ну не знайшов я в центрі столиці туалету, і в мене вже не лишилося сил шукати. Грубо кажучи, якби в мене розірвався сечовий міхур, то це було б краще (?) Я визнаю, що то було з мого боку некрасиво, але фізіологію ніхто не відміняв. Та в нас для міліціонера такий інцидент — це додатковий заробіток, для мене — нервова розмова, крім всього іншого. Це було давно, бо тепер в центрі міста вдосталь ресторанів, так що є де культурно провести час...