Це він створює телебачення і рекламу, від якої верне вже навіть жлобів, настільки це нудно, нав’язливо й одноманітно. Він створює надзвичайно велику кількість продукції, в тому числі мистецтво, наприклад, літературу.
Фаст-фуд цінностей, який веде до раю
Як і адепти тоталітарних сект, жлоби намагаються всіх перетворити на жлобів. Вони активно вербують у свої ряди нових членів, нав’язуючи їм свої погляди на речі. Причому з такою позицією жлобів у потужному колективі справді виживати легше. Ти чемно приймаєш правила гри, готовий набір цінностей, смиренно виконуєш ритуали — і «рай на землі тобі забезпечений». Власне тут і зараз. Тебе нічого не дратує, ти в гармонії зі Всесвітом, і на тебе спускається «благодать». Я таке бачу скрізь. Щойно припиняється чийсь спротив тому, що ти вважаєш жлобством, — людина втихомирюється, гармонізується (і ззовні, і зсередини). І первісні лоботомічні ознаки цьому не заважають. Вона стає жлобом і — виживає. Тобто нормально функціює і навіть стрімко піднімається кар’єрною драбиною.
Коли я створював «Вівтар Жлобізму», то вперше (для себе) почав аналізувати момент перетворення звичайного явища в культ, а згодом і в релігію. Жлобство свідомо фіксують, означують як явище одиниці, а ще менше людей рефлексує на таку неприємну тему. Попри те, зауважу, у мене немає мети якось стібатися з релігії. Я маю конкретне завдання — показати явище з тієї точки, з якої воно мені здається найбільш драматичним.
Жлоб як термін
Цікаво, що саме значення поняття «жлоб» за останні кілька десятиліть змінювалося, аж поки не досягло свого теперішнього, більш глибокого й об’ємного тлумачення.
У часи мого дитинства словом «жлоб» називали звичайну жадібну людину. Потім слово трансформувалось для мене в поняття, ідентичне хаму, який перебуває не на своєму місті. Потім — у свиноїда-аграрія, що вирвався у місто, але не може перейняти міську культуру, і через це гадить під себе, не розуміючи, що творить (ся).
Коли кажуть про жлобську ментальність українців, мене аж корчить від таких слів. Були різні українці і в них були різні ментальності.
Трагедія української історії в тому, що був цілковито винищений верхній інтелектуальний прошарок суспільства, який свідомо займався поширенням культури, просвітництвом і ніс у світ шляхетні цінності. Ці заможні люди мали елітарні захоплення, які істотно відрізнялись від простого колекціонування шуб або дорогих автомобілів (із цим у них і так не було проблем). Цей тонкий прошарок суспільства імперські ідеологи абсолютно свідомо пустили під циркулярку. А ті люди при владі, які нині вважають себе елітою, — нащадки українців, що вижили завдяки своїй здатності до мімікрії за найнесприятливіших обставин. Як на мене, трактування терміна «жлоб» як людини, що вирвана з контексту свого природного буряково-аграрного ареалу існування і перенесена в непридатний до її гармонійного функціонування урбаністичний простір, уже застаріле. Жлобство — це первісне тваринне єство людини. Система виживання у світі. Це інстинкт неприйняття нового, знищення незрозумілого і через це небезпечного, страх перед вчинками, що несуть кардинальні зміни в людське життя і людську цивілізацію.
Фактично вся історія людства — це боротьба крайніх індивідуалістів із регресивною масою жлобів.
Проте людина перестає бути жлобом, коли вона в результаті культурних і історичних пертурбацій розширює свій світогляд і поле пошуку. Принаймні для її нащадків є великий шанс вирватися із замкненого кола подібних інкарнацій. Є такий сталий вислів open-minded, тобто це хтось неупереджений, з відкритою свідомістю. Так говорять про категорію людей, які відкриті до світу, здатні рефлексувати, схильні до роздумів, розгляду проблеми з різних поглядів. Жлоб, навпаки, закритий до світу, існує в чітко окресленій системі координат і жорстко відкидає відмову її приймати і будь-яку схожу єресь. Жлоб не має звички аналізувати нову інформацію і не має потреби рефлексувати, що й дає йому можливість не переглядати власні цінності й передавати їх своїм дітям, внукам і т. д.
Жлобство в мистецтві
Жлобство в мистецтві для мене — це тяжіння до мейнстріму.
Зараз відбувається тотальна підміна понять, функції органів, що раніше контролювали мистецький процес, перейшли до інших людей. Колись, за совка і якийсь час після розпаду Союзу, була Спілка художників або державні служби, серед них і спецслужби. Вони казали, що ідеологічно не витримано, що показувати, а що ні, кому давати замовлення. Знали, хто сидить під тихим наглядом в андеґраунді і продає роботи західним дипломатам і журналістам. Так виживав весь совєцький авангард. Якщо на словах ти лояльний до режиму, не бузиш, — тоді отримаєш замовлення на проектування, наприклад, зупинки на трасі Київ-Кишинів, потім ти заклав її мозаїкою з космонавтами, отримав неслабий на той час бабос і — малюй собі свій абстракціонізм або гіперреалізм у фондівській майстерні.