5) «Ігрушечнікі», толкієністи і реконструктори будуть проводити біля нього свої з’їзди і фестивалі, бо Енгельгардт був нащадком ландскнехтів і його предки мали мечі типу «фламберг» і «цвайхендер», красивий одяг із буфами, розрізами, гульфіками.
6) Перетворення скульптури на фонтан на національні свята і в День народження Кобзаря. З трубок, що стирчать з серця, буде бити червона суміш кетчупу і марганцівки, що не матиме аналогій ніде в культурних і розвинених країнах. Діти радітимуть, вагітні, мамусі і навіть майбутні солдати звикатимуть до вигляду крові.
7) Отримання широкомасштабних грантів від посольства Швейцарії і можливість для міністерства культури постійно пиздити гроші. Я навіть можу поставити цей аргумент першим номером. На посольство можна перекласти й охорону пам’ятника швейцарськими гвардійцями з дворучними мечами і алебардами. Буде гарно.
8) Вшануванням пам’яті Енгельгардта ми деморалізуємо і заспокоїмо 5-ту колону у подобі ненависників Шевченка з яскравими білогвардійсько-російськими прізвищами типу Табачнєк і Бузіна.
9) Можливість для Президента і урядовців покладати вінки біля ще одного пам’ятника.
10) Ну, і в 2014 році насувається двохсотлітній ювілей Шевченка, а ми не подбали про пам’ять Енгельгардта-визволителя. Це не є стратегічно в контексті нашої національної історії. Пожертви на побудову пам’ятника у разі відмови у міністерстві можна передавати особисто мені в руки. Не пройде худраду — відправляю на ґрант у Фонд А, Б чи В. Хай у Донецьку стоїть.
Я намалював маркером ескіз пам’ятника і додав до тексту. Проект розійшовся, яквірус, за декілька годин. Була маса перепостів. Зокрема текст був надрукований на багатьох урядових сайтах. Але багато людей сприйняло це дуже серйозно. Хтось писав гнівні листи: «на що уряд виділяє гроші! це ганьба!», «він паплюжить пам’ять великого Кобзаря!», «знущається із сексменшин»... Добре, що швейцарське посольство відреагувало дуже позитивно. А толкієністи в цей момент ділили, хто буде ельфом, а хто тролем. Я отримав масу погроз. Мене звинувачували праві і ліві, націоналісти і комуністи. Був оголошений українофобом, провокатором, жидом і жидовствующим. Мені обіцяли повисмикувати ноги, відірвати голову і т. ін. Дехто побачив тут... руку Москви. Для мене ж це був своєрідний проект-тест для виявлення настроїв у суспільстві і можливості самоіронії в Україні. Я колись зберу всі ті відгуки і виставлю цей проект в рамках постконцептуального мистецтва.
Єдине, що я можу ще сказати, завдяки цьому «пам’ятнику» мав купу цікавих знайомств і розмов із людьми, яких давно вважав українською інтелектуальною елітою і які чудово мене зрозуміли.
Самоіронія як рецепт
До чого я це все проваджу? Жлоб не може іронізувати над собою. Він не здатен сміятись зі своїх вад і комплексів. Він занадто серйозний. І це його величезна біда.
У цьому закладена рецептура смерті жлобства, як голка в яйці, а яйце в качці (і так далі) для Кощєя. Звідси мій висновок, що перемогти його можливо саме таким чином і починати треба з себе.
© Школа фотографії Віктора Марущенка
Віктор Марущенко
Фото: Марина Полякова
Віктор Марущенко — фотограф. Народився 1946 р. у м. Новосибірську (Росія). Здобув вищу технічну й гуманітарну освіти (1975; 1981). Працював інженером (1975—81), а згодом — фотокореспондентом (1981—1998). З 1998 р. вільний фотограф. Учасник понад 60-ти персональних та групових фотовиставок у Швейцарії, Німечинні, Іспанії, Франції, США, Бразилії, Чилі, Словаччині, Литві, Молдові, Росії та Україні. Учасник бієнале у Венеції (2001), бієнале «Donumenta Ars Danubiana» у Реґенсбурзі (2003) і в Сан-Паулу (2004). Фотографії Марущенка зберігаються у колекціях музеїв, галерей та приватних колекціонерів. Найвідоміші фотопроекти: «Україна після Чорнобиля» (1992), «Донбас — країна мрій» (2008). Засновник власної школи фотографії (2004).
Жлоб і чорт
Вперше почув слово «жлоб» у глибокому дитинстві, точну дату не пригадаю, це були 50-ті роки. Ми навіть намагались шукати до цього слова якісь синоніми і знайшли — чорт.
Якщо комусь сказати: «Ну ти й чорт...» або «Ти справжній чортяка», то реакцію людини на ці слова можна спрогнозувати, бо це звучить не так образливо, як «ти — жлоб». Не такий чорт страшний, як його малюють, і в тому навіть є частка гумору, що часто викликає в людини посмішку. А от словом «жлоб» можна по-справжньому образити.