Тому тепер художник потребує куратора. Тобто те, що він створює, мусить хтось інший правильно подати. Хоч інколи куратори пхають все без купюр. Пригадую час, коли Наталія Заболотна керувала Українським домом, Art-Kiev організовувала, а серед головних художників там були Сергій Поярков, Олег Пінчук і Євгенія Гапчинська. Це були автори №1, першого ешелону. З огляду на те, що пані Заболотна спілкувалася з «властьімущімі», вона й просувала в ці провладні кола згадані вище імена, і їхні роботи купували. І ті колекціонери думали, що ось які вони, маститі художники. А що вигравав той самий Олег Пінчук — те, що проникав на всілякі світські раути. Він там був, бив себе кулаком в груди: «Я — художник». Він же у Швейцарії вчився, а олігархи тішилися: «О, живий художник!» Ці хлопці вже втомилися гроші рахувати з ранку до ночі. (Сміється. — Упоряд.). І поцікавилися у художника Пояркова: «А скільки це коштує?» Він відповідає: «Ну, десятку». Хоч Сергій сам прекрасно розуміє, що більше «трьошки» воно не вартує. А що для олігарха десять тисяч баксів? І так усі ті митці й заробляли на життя. Але на цьому історія не закінчується. Пані Заболотна починає спілкуватися із Соловйовим. І відтоді ці художники перестають бути модними. Бо що мистецтвознавець Соловйов їй каже? «Наташа, та це ж не художники, це аферисти. А художники — ось вони: Цаголов, Криволап, Савадов, Чічкан... Ось вони, справжні художники». А ті хто такі? Вони ж не експортуються. Далі, ніж наш хутір. Вони створюють продукт, який не конвертується. Все стало на свої місця. Тепер Гапчинська робить сувеніри і штампує новорічні листівки й пакети. Олег десь в міськвиконкомі «сидить», Серьожа-ілюстратор ходить уже не такий веселий... Король, як бачимо, голий. І всіх посадили на належне їм місце.
Раніше наші художники були націлені на Захід. Бо там бієнале, виставки, існує арт-ринок. А згодом і тут з’явилися поціновувачі, покупці і українські художники повернулися працювати сюди. Зрештою, і Фонд Сороса перестав їх фінансувати. Тепер їхні роботи тут купують — Воронов, Порошенко, Пінчук та багато інших поціновувачів. Понад те, є експерти, консультанти, які заробляють великі гроші надаючи свої послуги. Якщо твій клієнт купує роботу за мільйон, тобі припадає 100 000. Є для чого працювати!
Криза теми
Хоча, звісно, художники різні бувають, у тому числі й придворні. Але передусім художник має бути людиною вільною і не залежати від влади. Якщо це Художник з великої літери. Не конче те, що він створює, мусить вилитися в якусь опозицію. Хоч справжній талант — це річ небезпечна... Якщо, скажімо, у Швеції, люди добре живуть, то нащо їм опозиція. Вони й третій світ, який в них поселився, утримують. Тож їх навіть зачепити немає за що... Художник у безконфліктному суспільстві має менше тем, напевно. І тому ці художники Ідуть сюди — за темами.
Один із моїх друзів закінчив школу фотографії і мультимедіа імені Родченка в Москві. І потім поїхав до Відня, бо коли закінчив навчання, то зрозумів, що фотографія його вже не цікавить. Як інструмент вона була для нього цікавою, але не як спосіб заробляти на життя. І ось він провчився у Відні 2 роки, і я запитав у нього: «Євгене, а що ви там робили на акціоністському факультеті?» «Теми розробляли. Виявляли актуальні для мистецтва теми. Нацменшини, одностатева любов, бідність... Реферати писали». Тут цієї практики нема. Так, у нас для письменників тема жлобства чомусь не стала актуальною, хоч воно тотальне.
Із художниками в цій країні все гаразд, а з письменниками цікаво вийшло.
Мені здається, що минула слава навіть Андруховича. Коли він був на стипендії в Берліні, то писав колонки в газету «Дзеркало тижня». У мене після читання його опусів було враження: «Таска зєльоная...» Ось він сидить біля вікна й описує, що там за склом відбувається. Про велосипеди розповідає. Якась така збіднена екзистенція...
Хто серед українських письменників має найбільші наклади? Андрій Курков. Але він передусім сценарист. За фахом. Він дуже добре вміє складати фабули, будувати сюжети, але рівень його художньої прози, як на мій погляд, слабший. З іншого боку, його бестселер про пінгвіна перекладали найкращі перекладачі по всьому світу і створили, можна сказати, новий продукт. І він продається. Маємо той випадок, коли автор дуже працьовитий, уміє комунікувати, знає мови. Він чітко працює на ринок.
Але все створюється завдяки особистим стосункам. От Курков дуже багато питань вирішував з культурними центрами, посольствами. Це правильно, потрібно самого себе проштовхувати, щоб не загубитися поміж інших. Однак Андрій Курков дуже популярний у Німеччині, але не в Україні. Там люди книжки купують, у нас — не хочуть або не мають грошей.