Інтонації і конотації
Я не можу вживати слова «добре» чи «погано», бо це — оцінкові судження.
Те, що мене і вас особисто не зачепило, може бути поганим лише теоретично. Не можу я з особистих мотивів ненавидіти Чингізхана, Наполеона чи Гітлера, бо ніколи їх не бачив. А всі ідеологічні емоції — результат навіювань.
З плином часу покоління втрачає суб’єктивне ставлення до історичних персонажів, і зникає весь щирий драматизм — заступається мавпуванням. До Наполеона було захоплення Францією, у тому числі з боку Росії, потім ненависть, потім знову така любов, що довелося захищати російську мову від галоманів, бо все дворянство відмовлялося плекати «кухаркин язик». Після війни 1812 року французькі солдати, тікаючи, жебрали у селян і подарували російській мові слово «шаромижнік», тобто шер амі, що означає «любий друже». Хороші слова, як божества старих вірувань, ставали лайливими, лайливі — хорошими.
Маю підозру, що й слово «жлоб» колись було не настільки образливе, як сьогодні. Це оцінкове слово, тому воно навряд чи має багато шансів комусь подобатися. Так само є ж якісь конотації і в слова «хуй», чи воно китайське, уйгурське чи татарське за походженням... Якими емоційно-експресивними конотаціями й інтонаціями мовець слово наділить, таким воно й буде.
Образити людину словом нескладно. Але треба враховувати, що ображаємо ми тих, кого підсвідомо вважаємо своїми проекціями. Образа — мазохістичний чин. На рівні свідомому думаємо, що ображаємо іншого. Однак, оскільки ми емоційно можемо наповнити цю образу лише тим, що є в нас самих, — ми звертаємося насправді до своєї темної частини.
Якби вам жлоб урятував життя, то як би ви до нього після цього ставилися? Звісно, тоді б ви його жлобом не називали... Чи назвали б? От тут і починається когнітивний дисонанс (Сміється. — Упоряд.).
Вогнепальне слово
Слова, звісно, мають у собі якісь енергетичні ядра, але сильне перебільшення — що вони впливають на людей у якийсь містичний спосіб.
Я не вірю в «магію» слова. Я вірю лише в те, що працює на практиці. Категорія віри — це до церкви.
Є вплив слова, сильний або слабкий. Якщо сила справді є, то її можна висловити. Але тут не про чари йдеться, а про вплив, про резонанс. Слово як патрон. Калібр кулі, довжина гільзи, величина порохового заряду. Але є обмеження. Ви не можете з пістолета здійснити снайперський постріл на кілометрову відстань. А посполиті наші культурники, щойно почують, що добрим словом і пістолетом можна зробити значно більше, ніж добрим словом, то одразу в сльози: «Слово, моя ти єдиная зброє, ми не повинні загинуть обоє!».
Жінки краще від чоловіків знають, як користуватися словами. Чоловічі слова завжди мають для жінки або прикладне значення, або ніякого. У цьому сенсі жіночі моделі виживання ефективніші. Чоловік здебільшого силкується наділити свої слова якимось узагальнено-метафізичним значенням, щоб не відповідати за них персонально, а приплести до цього вищі сили (Сміється. — Упоряд.).
Кпити з себе
Усвідомлюю, що в моєму світосприйнятті є професійна деформація, апперцепція. Певний психологічний самозахист, який передбачає і систематизує засадничу безглуздість людської поведінки. Але у всьому цьому драматизмі можна і треба побачити кумедне.
Почуття гумору — ознака психічного здоров’я. Всі дурниці і злочини робляться з поважним виразом облич.
Гумор — дуже важливий чинник самозахисту. Якщо ми з чогось кпимо, то це означає, що частка цього є в нас самих. І ми це явище розуміємо. Коли ми з когось сміємося, то маємо розуміти, що сміємося з себе в цій людині. Зі зрозумілого. Я не сприймаю жартів тих народів, про які нічого не знаю.
Не можу сказати, що мене щось особливо дратує чи дивує в людях. Те саме стосується і жлобів чи жлобства. Не бачу особливих підстав захоплюватися людьми і людством чи терпнути від розпачу. Тому замінюю абстрактні любов і паніку спробами конкретного розуміння і дій. Іноді вони успішні.
Однак існують такі явища, де залежно від наративу, від спостерігача можна бачити зовсім різні речі. Скажімо, отримуєш задоволення зі споглядання квітки. І нам же хтось розповів, що побачене потрібно сприймати саме як красиве, позитивне. Колись у Франції квітками картоплі прикрашали дамські капелюшки. А в іншого якогось племені погляд протилежний: смачненькі хробаки, які живуть у корінні гарної квітки, значно миліші, ніж сама квітка з її смородом, цікавим лише комахам.
Людська поведінка завжди є лише поведінкою, в ній нема чогось однозначно пріоритетного. Можна з усього скористатися. А стратегія вибудовується з того, що щось або приносить тобі, або мінімізує збитки. Друге легше перевіряти, але ним важче пишатися і вихвалятися.