Вона одягла сукню, котру придбала для торішнього шкільного балу, коли була вважала, що її запросить Гантер Моррісон. А Гантер натомість запросив Захарія Свейна, і про це, вочевидь, знали всі, окрім Сітри. Ті двоє ще й досі зустрічались, а Сітра аж до сьогодні не мала причини одягти цю сукню.
Сукня мала на ній набагато кращий вигляд, аніж Сітра очікувала. Дівчатка-підлітки за рік змінюються, але тепер ця сукня — котру вона торік обрала, сприймаючи бажане за дійсне, — справді чудово на ній сиділа.
Сітра подумки звузила перелік своїх можливих таємних залицяльників. То мав бути один з п’ятьох претендентів, і лише з двома вона залюбки проведе вечір. А інших трьох терпітиме заради новизни. Бо, зрештою, має ж бути весело, коли цілий вечір удаєш претензійність.
Тато наполіг, що відвезе її.
— Зателефонуй мені, коли будеш готова їхати додому.
— Я скористаюся публікаром.
— Усе одно зателефонуй, — мовив він.
Удесяте він повторив, яка вона вродлива, потім Сітра вийшла з авта, а тато від’їхав, звільнивши місце для лімузинів і «Бентлі», що стояли в черзі позаду. Глибоко вдихнувши, вона почала підніматися мармуровими сходами, почуваючись ніяково й не на своєму місці, наче та Попелюшка на балу.
Коли вона зайшла всередину, її не скерували ні в напрямку оркестру, ні до центральних сходів, що вели на балкон першого ярусу. Натомість білетер спочатку глянув на квиток, потім на неї, потім знову на квиток, а тоді покликав ще одного білетера, який особисто провів її на місце.
— До чого все це? — хотіла знати вона.
Спершу їй спало на думку, що квиток — підробка і її виводять з приміщення. Можливо, це все-таки якийсь жарт, — і вона вже почала подумки складати перелік підозрюваних.
Але потім заговорив другий білетер:
— Особистий супровід є звичним для власників місць у ложі, міс.
Сітра пригадала, що місця в ложі — ексклюзивні. Їх зазвичай резервують для найвищої еліти, тих, хто не може сидіти поруч з простолюдом. Пересічні люди не могли собі цього дозволити, а навіть якби могли, то не мали такої можливості. Ідучи за білетером вузькими сходинками до лівої ложі, Сітра почала боятися. Вона не знала нікого з такими статками. А якщо запрошення надіслали їй помилково? Якщо ж на неї дійсно чекає якась відома, важлива особа, то які вона має наміри?
— От ми й прийшли!
Білетер відсунув портьєру ложі, а там сидів хлопець її віку. У нього було темне волосся та світла шкіра, всипана ластовинням. Побачивши її, він підвівся, і Сітра помітила, що з-під його закоротких штанів аж занадто виднілися шкарпетки.
— Привіт.
— Вітаю.
І білетер залишив їх наодинці.
— Я залишив тобі місце ближче до сцени, — мовив він.
— Дякую.
Вона зайняла крісло, намагаючись зрозуміти, хто це і навіщо запросив її сюди. Він здавався їй незнайомим. Чи вона мала його знати? Сітра не хотіла показувати, що не впізнала його.
А потім він наче нізвідки сказав:
— Спасибі.
— За що?
Він показав таке ж запрошення, як у неї.
— Я не великий прихильник опери, та чого там — це краще, ніж байдикувати вдома. Тож… ми з тобою знайомі?
Сітра вголос розсміялась. У неї немає таємного залицяльника; здається, в них обох є таємнича сваха, і це спонукало Сітру подумки складати новий перелік, де на першому місці опинилися її батьки. Можливо, це син якихось їхніх друзів — але такий виверт навіть для них був занадто.
— Що тебе так розвеселило? — запитав хлопчина, і вона продемонструвала йому ідентичне запрошення. Його воно не розвеселило. Натомість він здавався стурбованим і не пояснив, чому саме.
Він відрекомендувався Рованом, і вони потиснули руки, якраз коли згасло світло, піднялася завіса і вибухнула настільки розкішна та гучна музика, що вже неможливо було продовжувати розмову. Це була опера Верді під назвою «La Forza del Destino» — «Сила долі», але цих двох, вочевидь, звела не доля, а цілеспрямований намір.
Музика виявилася вишуканою та гарною, аж доки Сітрі не стало важко слухати. І хоча сюжет був зрозумілий навіть без знання італійської, але майже не резонував з ними обома. Бо, зрештою, ця опера була з Ери смертності. Війна, помста, вбивство — саме на цих темах зав’язувалась історія — були настільки далекими від сучасних реалій, що небагато людей могли їх осягнути. Спільне духовне враження могла справити лише тема кохання, а оскільки вони — незнайомці в пастці театральної ложі, то відчували більше дискомфорту, ніж естетичного враження.