Тож коли прийшло запрошення до опери, йому було байдуже, хто його надіслав. Хай що це означало, воно було порятунком — принаймні на один вечір.
У ложу прийшла досить приємна дівчина. Гарненька, впевнена в собі — така, яка вже, напевно, має хлопця, хоча жодного разу про нього не згадала. Потім з’явився жнець, і Рованів світ знову поринув у темряву. Саме цей чоловік спричинив його страждання. Якби Ровану це зійшло з рук, він би зіштовхнув його вниз — але напади на женців були неприпустимі. Покаранням було збирання всієї родини нападника. Завдяки цьому гарантувалася безпека шанованих вершителів смерті.
Після завершення опери жнець Фарадей дав їм картку й надзвичайно чіткі інструкції.
— Ми зустрінемося завтра рівно о дев’ятій ранку за цією адресою.
— Що ми маємо сказати батькам про сьогоднішній вечір? — запитала Сітра. Вочевидь, її батькам буде небайдуже.
— Кажіть що завгодно. Це не має значення, головне, щоб завтра зранку були на місці.
За тією адресою виявився Музей світового мистецтва — найкращий музей у місті. Його відчиняли тільки о десятій, але, щойно побачивши женця, який піднімався сходами до головного входу, охоронець одразу ж відчинив двері та без жодного питання пропустив усіх трьох усередину.
— Ще привілей цієї посади, — зауважив жнець Фарадей.
Вони мовчки прогулювалися галереями, де були представлені стародавні майстри, а тишу порушувало лише відлуння кроків та нечасті коментарі женця. «Бачите, як Ель Греко використовує контраст, щоб викликати емоційну жагу». «Погляньте на плавність руху в цій роботі Рафаеля — як вона додає інтенсивності його візуальній історії». «А! Сьора! Пророчий пуантилізм за століття до появи пікселів!»
Рован перший запитав про очевидне:
— Як це все стосується нас?
Жнець Фарадей зітхнув, трохи роздратувавшись, хоча він, напевно, очікував цього питання.
— Я навчаю вас того, чого ви не вивчите у школі.
— Тож, — мовила Сітра, — ви висмикнули нас із наших життів заради уроку з образотворчого мистецтва? Хіба це не марнування вашого дорогоцінного часу?
Жнець розсміявся, і Рованові захотілося самому його розсмішити.
— І чого ви вже навчилися? — поцікавився Фарадей.
У жодного з них не було відповіді, тож він поставив інше питання:
— Як гадаєте, якою була б наша розмова, якби я привів вас до однієї з галерей Ери безсмертя, а не до цієї — старовинної?
Рован ризикнув відповісти.
— Мабуть, ми б обговорювали, наскільки приємніше дивитися на витвори мистецтва Ери безсмертя. Наскільки вони миліші та… спокійніші.
— А може, ненатхненніші? — підказав жнець.
— Це вже як для кого, — сказала Сітра.
— Можливо. Але тепер, коли ви знаєте, чого шукати в цьому мистецтві смертного згасання, я хочу, щоб ви його відчули.
І він повів їх до наступної зали.
Хоча Рован був певен, що нічого не відчує, він помилявся. У наступній залі картини займали простір від підлоги до стелі. Він не впізнавав митців, але це не мало значення. У роботах була послідовність, наче все те малювала одна душа, якщо вже не одна рука. Деякі картини мали релігійну тему, інші були портретами, а інші просто так динамічно відтворювали невловиме світло щоденного життя, що цього відчутно бракувало в мистецтві Ери безсмертя. Туга і піднесення, біль і радощі — всі ці емоції були там, інколи поєднуючись на одному полотні. У певному розумінні це непокоїло, але також і приваблювало.
— А ми можемо трохи тут затриматися? — запитав Рован, і це викликало усмішку в женця.
— Звісно, можемо.
Поки вони закінчили, музей уже відчинився. Інші відвідувачі обминали їх десятою дорогою. Це нагадувало Рованові ставлення до нього в школі. Сітра й досі гадки не мала, навіщо жнець Фарадей покликав їх сюди — але Рован починав розуміти.
Він повів дітлахів на обід, де офіціантка негайно посадовила їх за столик і принесла меню, ігноруючи інших відвідувачів. Вигоди посади. Рован помітив, що відколи вони сіли за столик, нових відвідувачів більше не з’являлося. Коли вони закінчать, ресторан, напевно, вже спорожніє.
— Якщо ви хочете, щоб ми надали інформацію про наших знайомих, — коли подали їжу, мовила Сітра, — мене таке не цікавить.
— Я сам збираю інформацію, — відповів їй жнець Фарадей. — Мені не потрібні двоє малолітніх інформаторів.
— Але ми вам таки потрібні, хіба ні? — мовив Рован.
Жнець не відповів. Натомість він почав говорити про населення планети та завдання всіх женців на світі, які мали якщо не вирівняти його, то утримувати в розумному співвідношенні.