Коли вона йшла, батьки аж плакали. Сітрі було цікаво, чи це сльози смутку, чи радості, чи полегшення. А можливо, все разом.
— Ми знаємо, ти робитимеш величні речі в цьому світі, — сказав тато.
І вона питала себе, чи велично нести у світ смерть.
— Не будьте настільки зухвалими, щоб гадати, наче володієте ліцензією на збирання. Ця ліцензія лише для мене. А ви в кращому разі маєте… скажімо так… учнівський дозвіл. Проте бодай один з вас мусить бути на кожному моєму збиранні. І якщо я попрошу допомогти, ви підкоритеся.
Сітра безцеремонно пішла зі школи й досить коротко та ніяково попрощалася з друзями.
— Я не зникаю, а просто більше не ходитиму до школи.
Але кого вона дурила? Після згоди на це навчання вона опинилася з іншого боку муру. Розуміння, що життя триватиме й без неї, водночас деморалізувало й підбадьорювало. Їй спало на думку, що бути женцем — це наче бути живим мерцем. Ти є частиною світу, але окремо від нього. Ти лише свідок появи та зникнення решти.
— Закон на нас не поширюється, але це не означає, що ми живемо, нехтуючи ним. Наш статус вимагає від нас рівня моралі, вищого за верховенство закону. Ми маємо прагнути непідкупності та мусимо щодня давати оцінку своїм мотивам.
Хоча Сітра не носила персня, але отримала пов’язку на руку, котра ідентифікувала її як ученицю женця. У Рована теж така була. Яскраво-зелені пов’язки з кривим лезом коси над незмигним оком — символ братства женців. Цей символ перетвориться на татуювання на руці обраного учня. Хоча його все одно ніхто й ніколи не побачить, оскільки женці не виходять на публіку без мантій.
Сітра мала переконати себе, що з цієї ситуації є вихід. Вона могла провалити завдання. Могла виявитися поганою ученицею. Могла так налажати, що високоповажний жнець Фарадей буде змушений обрати Рована і наприкінці року повернути її родині. Проблема полягала в тому, що в Сітри досить погано виходило робити щось абияк. Тому їй буде набагато важче провалитися, ніж досягти успіху.
— Я не терпітиму жодних романтичних почуттів між вами двома, тому можете навіть не думати про таке.
Після цих слів женця Сітра поглянула на Рована, а той знизав плечима.
— Не проблема, — мовив він, і це роздратувало Сітру. Міг принаймні трохи засмутитися з цього приводу.
— Так, — сказала Сітра. — Цього не може статись і за правилами, і взагалі.
На це Рован просто широко всміхнувся, і вона роздратувалася ще більше.
— Ви маєте вивчати історію, праці великих філософів і різні науки. Перш ніж стати назавжди відповідальними за відбирання життя, ви зрозумієте його сутність і те, що означає бути людиною. Ви також вивчатимете всі форми вбивства і станете в цьому експертами.
Рована, як і Сітру, хвилювало рішення погодитися на все це, але він не збирався цього демонструвати. Особливо Сітрі. І хоча він удавав перед нею байдужість, насправді вона йому подобалась. Але навіть до заборони женця він знав, що такі прагнення добром не закінчаться. Бо, зрештою, вони — суперники.
Як і Сітра, Рован стояв поруч з женцем Фарадеєм, поки той простягав свій перстень кожному члену його родини, надаючи їм імунітет. Його рідним та напіврідним братам і сестрам, бабусі та її абсолютно ідеальному чоловікові, який, на думку Рована, міг виявитися роботом. Кожен з них ставав навколішки й цілував перстень, передаючи свою ДНК до всесвітньої імунної бази даних у Цитаделі женців, яка розташувалась у власній особливій хмарі, окремій від Шторму.
За правилом, усі родичі учня отримують імунітет на один рік, а родина в Рована чимала — дев’ятнадцять осіб. Мама неоднозначно почувалася, бо тепер принаймні впродовж року ніхто не виїде з дому: усі чекатимуть, що їхній імунітет стане постійним після отримання Рованом персня женця — це якщо він його отримає.
Єдиним дивним моментом було те, що коли справа дійшла до нового чоловіка бабусі, перстень почав вібрувати і пролунав сигнал тривоги — відмова в імунітеті, бо той виявився таки роботом.
— Ви маєте жити за моїм прикладом. Скромно та покладаючись на доброзичливість інших. Ви братимете не більше, ніж потрібно, і нічого не марнуватимете. Люди намагатимуться купити вашу дружбу. Вони будуть вас обдаровувати. Приймайте лише найнеобхідніші речі для задоволення людських потреб.
Фарадей привів Рована й Сітру до себе додому, де вони мали почати нове життя. То було невеличке бунгало в не найкращому районі міста — Рован навіть не знав про існування цього району.