І хоча похід до крамниці мав би стати буденною подією, Сітра зрозуміла, що купівля харчів разом з женцем — це ще те божевілля.
Щойно перед ними прочинилися двері крамниці та трійця зайшла всередину, люди навколо були настільки нажахані, що в Сітри на руках аж гусяча шкіра виступила. Нічого аж такого очевидного, як роззявлені роти чи крики, — ні, люди вже звикли бачити женців у повсякденному житті. Усі напружено мовчали, наче випадково забрели на театральну сцену і зіпсували виставу.
Сітра помітила, що загалом існує три типи людей.
1) Заперечувальники: ці люди продовжували займатися своїми справами, вдаючи, що женця немає. І це виявлялося не просто в ігноруванні його, а в активному, свідомому запереченні його присутності. Це нагадало Сітрі дитячі ігри в хованки, коли дуже маленькі дітки гадають: якщо вони не бачать тебе, то й ти їх не побачиш.
2) Ілюзіоністи: ці люди тікали, але намагалися вдавати, що цього не роблять. Вони раптом пригадували, що забули придбати яйця, чи починали наздоганяти дитину, яка втекла і якої насправді не існувало. Один покупець кинув свій візок, белькочучи щось про гаманець, який, здається, забув удома, хоча з його задньої кишені випирало щось дуже схоже за формою. Він вилетів з крамниці й не повернувся.
3) Догоджальники: ці люди зі шкіри пнулися, аби привернути увагу женця і щось йому запропонувати, таємно (або й не дуже таємно) сподіваючись, що він може подарувати їм імунітет чи принаймні збере сусіда, а не їх. «Ось, ваша честе, візьміть мій кавунчик, він більший. Я наполягаю». А чи ці люди знали, що їхнє підлабузництво лише спонукатиме женця зібрати їх? Не те щоб Сітра прирівнювала таку поведінку до заслуженої смертної кари, але якби отримала вибір між байдужим спостерігачем і тим, хто обридливо розхвалює свою продукцію, то вона б обрала дарувальника кавунів.
Та один покупець, здається, не вписувався в жодну з трьох категорій. То була жінка, яка начебто раділа його появі.
— Доброго ранку, женче Фарадею, — озвалася вона, коли вони минали її біля продуктового прилавка, а потім з цікавістю поглянула на Сітру та Рована. — Це ваші племінники?
— Та ні, — сказав він, і в голосі почулося трохи зневаги до родичів, про яких Сітра зовсім не хотіла знати. — Я обрав собі учнів.
У неї був трохи здивований погляд.
— Оце так! — вона говорила таким тоном, що було складно зрозуміти, чи ідея здавалася жінці хорошою, чи ні. — А вони наділені схильністю до такого заняття?
— Ні краплиночки.
Вона кивнула.
— Ну, тоді, гадаю, все гаразд. Ви ж знаєте, як кажуть: «Стриманий будь, не захоплюйся лезом».
Жнець усміхнувся:
— Сподіваюся, мені випаде нагода привести їх до вас на дегустацію штруделя.
Вона їм обом кивнула.
— Ясна річ.
Коли жінка пішла далі, жнець Фарадей пояснив, що це його давня подруга.
— Вона інколи для мене куховарить — і працює в кабінеті паталогоанатома. А на моїй посаді не завадить мати в такому місці друга.
— А ви даруєте їй імунітет? — поцікавилася Сітра.
Рован думав, що це питання може обурити женця, але той відповів:
— У Цитаделі женців погано ставляться до тих, хто має улюбленців, але так, я можу дарувати їй імунітет раз на два роки, не привертаючи до цього особливої уваги.
— А якщо в проміжку між роками з імунітетом її збере інший жнець?
— Тоді я піду на її похорон, переповнений скорботою.
Поки вони робили покупки, Сітра обрала кілька смаколиків, на які жнець дивився скоса.
— А вони справді необхідні? — запитав він.
— А чи є щось справді необхідне? — відповіла Сітра.
Рована веселили Сітрині вибрики перед женцем — але це спрацювало. Він дозволив їй залишити чипси.
Рован намагався бути більш практичним і обирав лише основні продукти, як-от яйця, борошно, різноманітні види м’яса та можливі гарніри.
— Тільки не бери філе куровидних, — оглядаючи обране ним, сказала Сітра. — Повір, моя мама — інженер із синтезування харчів. Та штука насправді не з курки — вони вирощують оте в чашках Петрі.
Рован підняв інший протеїновий пакет.
— А це?
— Морський стейк? Звісно, якщо тобі до смаку планктон, спресований у м’ясні форми.
— Тоді, може, тобі варто самій обрати собі харчі, а не хапати лише солодощі та закуски?
— А ти завжди такий нудний?
— Хіба ж він не сказав, що ми маємо жити за його прикладом? Не думаю, що пломбір зі смаком печива є частиною його стилю життя.
Вона зневажливо йому посміхнулася, але змінила смак морозива на ванільний.