Коли вони продовжили обирати харчі, саме Сітра помітила двох підозрілих на вигляд підлітків, які через усю крамницю, здавалося, йшли за ними назирці, затримуючись позаду, намагаючись удавати, наче вони просто прийшли на закупи. То, напевно, лихочинці — люди, які полюбляють учинки, що межують з порушенням закону. Лихочинці зрідка чинять дрібні правопорушення, хоча більшість зрештою втрачає до такого інтерес, бо їх завжди відстежує Шторм, а правоохоронці виносять догану. Для серйозніших правопорушників застосовують шокові наніти, котрі активують у їхній кровоносній системі, — заряд достатньо сильний, щоб зникало бажання насміхатися з закону. А якщо й це не діє, то ти отримуєш власного цілодобового правоохоронця. У Сітри був дядько, який такого мав. Той називав свого офіцера янголом-охоронцем і врешті з нею одружився.
Вона смикнула Рована за рукав, привертаючи до лихочинців лише його увагу і не чіпаючи женця Фарадея.
— Як гадаєш, чому вони за нами волочаться?
— Напевно, гадають, що тут буде збирання, і хочуть подивитися, — припустив Рован, і це здавалося досить імовірною теорією.
Однак виявилося, що в них зовсім інші мотиви. Поки трійця стояла в черзі на касі, один з лихочинців схопив женця Фарадея за руку і поцілував його перстень, перш ніж той устиг його зупинити. Перстень почав миготіти червоним сяйвом, указуючи на імунітет.
— Ха! — набундючено вигукнув лихочинець, радіючи своєму тріумфу. — Тепер у мене є річний імунітет — і ви не можете його скасувати! Я знаю правила!
Жнець Фарадей залишився непорушним.
— Так, молодець, — мовив він. — У тебе є триста шістдесят п’ять днів імунітету, — а потім, дивлячись йому в очі, додав, — а ми побачимось на триста шістдесят шостий.
Раптом той підліток втратив усю свою чванькуватість, наче зненацька перестали працювати всі м’язи на його лиці. Він почав затинатися, поки друг відтягував хлопця подалі. Вони на повній швидкості вилетіли з крамниці.
— Гідна відповідь, — прокоментував якийсь чоловік у черзі. Він запропонував оплатити женцеві покупки — хоча не варто було, бо женці ніколи не платили за харчі.
— Ви справді знайдете його через рік? — поцікавився Рован.
Жнець узяв з полиці пакунок м’ятних льодяників.
— Не варто витрачати на це мій час. До того ж, він уже отримав покарання. Він увесь рік хвилюватиметься через своє збирання. Урок для вас обох: для ефективності погрози жнець не мусить її виконувати.
А потім, коли вони за кілька хвилин складали продукти в публікар, жнець поглянув на інший край паркінгу.
— Он, — сказав він, — бачите ту жінку? Ту, яка щойно впустила сумочку?
— Так, — підтвердив Рован.
Жнець Фарадей дістав свій телефон, наставив на жінку фотолінзу, і на екрані миттєво з’явилась інформація про неї. Природний вік — дев’яносто шість, фізичний вік — тридцять чотири. Має дев’ятьох дітей. Працює техніком з управління даними в невеликій транспортній компанії.
— Потому як вона заховає свої покупки, жінка поїде на роботу. По обіді ми поїдемо туди та зберемо її.
Сітра голосно вдихнула. Вона не зовсім зойкнула, але щось схоже. Щоб не показувати своїх емоцій так, як Сітра, Рован зосередився на власному диханні.
— Чому? — запитав він. — Чому вона?
Жнець спокійно на нього глянув.
— А чому не вона?
— У вас була причина зібрати Коля Вітлока…
— Кого? — перепитала Сітра.
— Хлопця з моєї школи. Саме так ми й познайомилися з нашим високоповажним женцем.
Фарадей зітхнув.
— Перед закінченням Ери смертності смертельні випадки на паркінгах складали 1,25 % усіх випадкових смертей. Минулого вечора я вирішив, що свій наступний об’єкт для збирання оберу на паркінгу.
— Тож під час усього нашого шопінгу ви знали, що похід закінчиться саме так? — мовив Рован.
— Мені вас шкода, — мовила Сітра. — Навіть під час походу по харчі смерть ховається за пляшкою молока.
— Вона ніколи не ховається, — жнець говорив до них з такою всеосяжною втомою, яку було складно навіть описати. — І вона не спить. Ви достатньо швидко це засвоїте.
Та жоден з них не горів бажанням таке засвоювати.
Як і казав жнець, по обіді того дня вони подалися до транспортної компанії, де працювала жінка, і стали свідками збирання — як Рован під час збирання Коля. Але сьогодні це було не лише спостереження.
— Для вас я обрав смертоносну пігулку, — повідомив жнець наляканій жінці, якій аж мову відібрало. З кишені в мантії він дістав невеличку пігулку в маленькій скляній пляшечці. — Вона не почне діяти, доки ви її не розгризете, тож просто оберіть мить. Вам не потрібно її ковтати, досить розкусити. Смерть буде миттєвою та безболісною.