Вона трусила головою, наче та лялька-покиванка.
— А я можу…. зателефонувати дітям?
Жнець Фарадей із сумом похитав головою.
— Ні, пробачте. Але ми передамо їм будь-яке ваше повідомлення.
— Невже комусь зашкодить, якщо вона попрощається з рідними? — запитала Сітра.
Він підніс руку, щоб вона змовкла, та передав жінці ручку і папірець.
— Напишіть усе необхідне в листі. Я обіцяю, що доставлю його.
Вони чекали біля її кабінету. Здається, жнець Фарадей був наділений безкінечним терпінням.
— А якщо вона відчинить вікно й викинеться? — поцікавився Рован.
— Тоді її життя все одно закінчиться за розкладом. Це буде більш неприємний вибір, однак кінцевий результат залишиться незмінним.
Жінка не викинулась. А натомість знову впустила їх до кабінету, чемно передала женцеві Фарадею конверт і сіла за столом.
— Я готова.
Аж тут жнець Фарадей зробив те, чого вони не очікували. Він повернувся до Рована та передав йому пляшечку.
— Прошу, поклади пігулку в рот пані Бекер.
— Хто, я?
Жнець Фарадей не відповів, просто простягнув пляшечку, чекаючи, що Рован її візьме. Рован знав, що офіційно він не здійснює збирання, він посередник — і ця думка ослаблювала опір. Він глитнув, відчуваючи гіркоту, наче пігулка була у нього в роті. І відмовився її взяти.
Жнець Фарадей дав йому ще мить на рішення, а потім повернувся до Сітри.
— Тоді ти.
Сітра захитала головою.
Жнець Фарадей усміхнувся.
— Дуже добре, — сказав їм він. — Я вас тестував. Мене б не дуже вдовольнило, якби хтось із вас рвався вкоротити комусь віку.
Почувши слово «вкоротити», жінка нервово вдихнула.
Жнець Фарадей відкоркував пляшечку й обережно вийняв з неї пігулку. Та мала трикутну форму і темно-зелену оболонку. Хто ж знав, що смерть може бути такою маленькою?
— Але… але ж мені лише дев’яносто шість, — мовила жінка.
— Ми знаємо, — сказав їй жнець. — А тепер, прошу… розтуліть рота. Пам’ятайте, її не варто ковтати; ви мусите її розкусити.
Підкорившись, жінка розтулила рота, і жнець Фарадей поклав пігулку їй на язик. Вона стулила рот, але розкусила не одразу. Вона по черзі глянула на кожного з них. На Рована, потім на Сітру і нарешті зупинила свій погляд на женцеві Фарадеї. Потім був ледь чутний хруст. І вона обм’якла. Отак просто. Але не так просто.
У Сітри були мокрі від сліз очі. Вона стиснула губи. І хоч як Рован намагався контролювати свої емоції, та йому було важко видихати, і паморочилося в голові.
А потім жнець Фарадей обернувся до Сітри.
— Перевір, будь ласка, пульс.
— Хто, я?
Жнець був терплячим. Він не повторював свого прохання. Ніколи двічі не просив. Коли вона продовжувала вагатися, він нарешті сказав:
— Це вже не тест. Мені насправді потрібно, щоб ти підтвердила відсутність у неї пульсу.
Сітра потяглася до жінчиної шиї.
— З іншого боку, — підказав жнець.
Вона притисла пальці до сонної артерії жінки, якраз у неї під вухом.
— Пульсу немає.
Вдовольнившись, жнець Фарадей підвівся.
— І це все? — запитала Сітра.
— А ти чого чекала? — мовив Рован. — Янгольських співів?
Сітра нерішуче на нього зиркнула.
— Але я хочу сказати…. це так… нормально.
Рован знав, щó вона мала на увазі. Він відчув електричний заряд, завдяки котрому скінчилося життя його шкільного товариша. То було жахливо, але це якимось чином було гірше.
— І що тепер? Ми просто отак її залишимо?
— Краще надто довго не затримуватися, — мовив жнець Фарадей, набираючи щось на своєму телефоні. — Я повідомив патологоанатому, що слід забрати тіло пані Бекер. — Потім він забрав написаний нею лист і поклав його в одну з багатьох кишень мантії. — На похороні ви обоє маєте віддати листа її родичам.
— Зачекайте-но, — сказала Сітра. — Ми підемо на похорон?!
— Ви ж сказали, що краще надто довго не затримуватися, — нагадав Рован.
— Затримуватися і віддавати шану — це різні речі. Я відвідую похорони всіх зібраних мною людей.
— Це правило женців? — запитав Рован, який ніколи не був на похороні.
— Ні, не правило, — відповів жнець. — Це зветься звичайною порядністю.
Потім вони звідти пішли, причому Рован і Сітра уникали дивитися в очі колегам мертвої жінки. Вони усвідомили, що це був їхній перший ритуал посвяти. Саме з цього моменту насправді розпочалося їхнє навчання.
ЧАСТИНА ДРУГА
НЕ ІСНУЄ ЗАКОНІВ, ОКРІМ ЦИХ