Бізнесмен міг лише сподіватися, що цей конкретний жнець не пригледів собі місце 15С.
У женця була незвична мантія. Королівського синього кольору, обшита блискучим коштовним камінням, схожим на діаманти. Досить показний одяг як на женця. Бізнесмен не знав, що й думати. Зовні женцеві було десь під сорок, хоча це нічого не означало. Уже ніхто не виглядав на свій вік; йому могло бути від тридцяти з чимось до ста тридцяти з чимось. У нього було темне, гарно пострижене волосся. Аж занадто пронизливий погляд. Бізнесмен намагався не дивитися йому в очі, поки жнець оглядав кабіну, стоячи у хвості літака.
А тоді за першим женцем зайшли ще троє. Ті були молодші — може, трохи за двадцять. Кожен мав мантію яскравого кольору, теж оздоблену коштовним камінням. То були темноволоса жінка в яблучно-зеленій мантії, прикрашеній смарагдами; чоловік у помаранчевій мантії, обшитій рубінами; другий чоловік обрав собі жовту мантію з нашитими золотими цитринами.
А як називається група женців? «Елегія»? Так дивно, що існує слово для чогось такого рідкісного. Чоловік ніколи не бачив водночас кількох женців. Стюардеса привіталася з елегією женців, а коли вони її проминули, одразу розвернулася, вийшла з літака і побігла посадковою смугою.
«Вона тікає», — подумав бізнесмен, але відігнав цю думку. Такого не могло бути. Напевно, вона побігла до контролера, щоб повідомити про додаткових пасажирів. От і все. Вона не могла панікувати — бортпровідників тренують не панікувати. Але тоді стюардеса, що залишилася на борту, зачинила двері, і на її обличчі точно не читалося спокою.
Пасажири почали перемовлятися між собою. Бурмотіли. Чувся нервовий сміх.
Потім до пасажирів звернувся перший жнець.
— Прошу вашої уваги, — сумно посміхаючись, заговорив він. — З жалем змушений вас повідомити, що всіх пасажирів цього рейсу обрано для збирання.
Бізнесмен усе почув, але його мозок заперечував. Можливо, жнець просто так жартує, якщо таке буває. «Всіх пасажирів рейсу обрано для збирання». Цього просто не може бути. Це неприпустимо. Ну правда ж?
За кілька секунд до пасажирів почало доходити, що саме сказав жнець. Тоді почулися зойки, схлипи, скімлення, врешті — неконтрольовані ридання. Страждання було не меншим, ніж якби в літака відмовив двигун, як бувало в Еру смертності, коли іноді ламалася техніка.
Бізнесмен був не в тім’я битий і вмів приймати негайні рішення під час кризових ситуацій. Він знав, як діяти. Можливо, решта думала так само, але саме він був перший. Підскочивши, він просто полетів у напрямку хвостової частини літака. Інші кинулися за ним, але він першим досяг заднього люка. Швиденько його обстеживши, він потягнув за червоний важіль і відчинив люк у яскравий сонячний ранок.
Стрибок з такої висоти на асфальтовану злітну смугу може закінчитися зламаною кісткою чи вивихом щиколотки, але лікувальні наніти в його крові досить швидко випустять необхідне заспокійливе й заморозять біль. Йому вдасться втекти, навіть попри травму. Але не встиг він стрибнути, як чоловік почув голос головного женця:
— Якщо ви цінуєте життя своїх близьких, я раджу всім повернутися на свої місця.
Женці зазвичай збирають родичів тих, хто чинить спротив чи тікає від збирання. Можливість збирання всієї твоєї родини — дієвий стримувальний засіб. Але ж у цьому літаку повно людей — якщо бізнесмен стрибне та втече, то як вони дізнаються, хто він такий?
Наче читаючи його думки, головний жнець сказав:
— У нас є документація про цей рейс. Ми знаємо імена всіх на борту. Включно зі стюардесою, яка покинула літак, демонструючи не гідне її роботи боягузтво. Разом з нею поплатиться вся її родина.
Бізнесмен опустився навколішки, обхопивши голову руками. Повз нього проштовхнувся інший чоловік і таки вистрибнув.
Приземлившись, він побіг, бо його більше хвилювали теперішні події, ніж можливі майбутні наслідки. А можливо, в нього не було родини. Чи, може, він був не проти, щоб вони пішли за ним у небуття. А от бізнесмен не міг допустити, щоб через нього зібрали дружину та дітей.
«Збирання є необхідністю», — сказав собі він. Усі про це знають, усі погодилися, що це ключова необхідність. Хто він такий, щоб виступати проти цього? Процедура лише зараз здавалася жахливою, коли саме він опинився перед безжальним прицілом смерті.
І тут головний жнець підняв руку і вказав на нього. У нього були трохи задовгі нігті.
— Ви, — мовив він, — лисий. Підійдіть.
Інші пасажири в проході розступились, і він почав рухатися. Він не відчував, як ступають його ноги. Це було так, наче жнець тягнув його до себе невидимою шворкою. Від женця струменіла енергія домінування.