— Але хіба у своїй роботі женці не дотримуються відповідних ритуалів? — запитала в нього Сітра. — Тобто чому не робити абсолютно однакові збирання?
— Так, але кожен з нас обирає власний шлях, — сказав їй він. — І власний кодекс поведінки. Я волію сприймати кожного зібраного мною як особистість, яка заслуговує на унікальний кінець.
Він окреслив для них сім базових способів убивства.
— Найпоширеніші три — ніж, куля і груба сила. Наступні три — задушення, отрута і катастрофічна індукція, як-от смерть від електричного струму чи вогню (до речі, вогонь я вважаю жахливим способом збирання й нізащо ним не скористаюсь). Останній спосіб — беззбройний, саме для цього ви ходите на тренування з бокатору.
Він пояснив: щоб бути женцем, особа має добре володіти всіма цими способами. Сітра усвідомила, що «добре володіти» передбачає участь у різноманітних типах збирання. То він змусить її натискати на гачок? Бити ножем? Махати биткою? Їй хотілося вірити, що вона на таке не здатна. Вона відчайдушно хотіла вірити, що не годиться бути жницею. Уперше в житті вона хотіла зазнати невдачі.
У Рована були змішані почуття з цього приводу. Високий рівень етики й моралі женця Фарадея підтримував у Ровані прагнення до мети — але тільки в присутності женця. Залишаючись наодинці зі своїми думками, Рован усе ставив під сумнів. У його пам’яті закарбувалось обличчя жінки, коли вона, хоч і переповнена страхом, покірно розтулила рота, щоб прийняти отруту. Вираз її обличчя, коли вона розкусила пігулку.
«Я співучасник найдавнішого на світі злочину, — казав він собі під час найсамотніших митей. — І далі буде тільки гірше».
Хоча щоденники женців доступні для загалу, учень ще має право на конфіденційність. Жнець Фарадей дав Рованові й Сітрі по одному тому грубого пергаменту в білій шкіряній палітурці. Рованові це нагадало середньовічну реліквію. Його б не здивувало, якби Фарадей доповнив ті щоденники пером. Однак їм милостиво дозволили користуватися звичайним письмовим приладдям.
— Щоденник женця зазвичай виготовляють з ягнячого пергаменту та дитячої шкіри.
— Я так розумію, «дитяча» шкіра саме з козеняти, — мовив Рован, — а не людської дитини.
Він нарешті розвеселив женця. Сітру це, здається, роздратувало — наче він вийшов уперед. Рован знав, що хоч як вона ненавидить ідею бути жницею, але всіма способами цього домагатиметься — просто так влаштована. Змагальність закладена в її ДНК; вона не може себе стримати.
Рованові вдавалося набагато краще обирати, які битви йому потрібні. Він міг змагатися в разі необхідності, але нечасто брав участь у дріб’язкових перегонах аби за чим. Він роздумував, чи здобуде завдяки цьому перевагу над Сітрою. А ще роздумував, чи це йому потрібно.
Бути женцем — то не його життєвий вибір. Він узагалі поки що не робив життєвих виборів і навіть гадки не мав, щó обере для свого вічного майбутнього. Але тепер, коли його почали навчати на женця, хлопець став відчувати, що може підійти для цієї посади. Якщо жнець Фарадей вирішив, що він здатний на моральному рівні виконувати таку роботу, то, можливо, так і є.
А от щоденник Рован ненавидів. Він звик тримати свої роздуми при собі, живучи у великій родині, де нікого особливо не цікавили його думки чи слова.
— Не бачу, в чому тут проблема, — прокоментувала Сітра, коли вони працювали одного вечора над своїми щоденниками. — Ніхто, крім тебе, його ніколи не читатиме.
— То навіщо його взагалі писати? — гаркнув у відповідь Рован.
Сітра зітхнула, наче розмовляючи з дитиною.
— Це щоб підготуватися писати офіційний щоденник женця. Відповідно до шостої заповіді, той з нас, хто отримає перстень, буде за законом зобов’язаний робити щоденні записи.
— Я певен, його ніхто не читатиме, — додав Рован.
— Але люди можуть його читати. Архіви женців доступні для всіх.
— Ага, як і Шторм. Люди можуть що завгодно читати, але ніхто цього не робить. Лише граються в ігри та дивляться на голограми котів.
Сітра знизала плечима.
— Тим паче не варто хвилюватися з приводу його написання. Якщо він загубиться серед мільярдів інших сторінок тексту, ти можеш просто вести перелік покупок чи писати, що їв на сніданок. Усім буде байдуже.
Але Рованові було небайдуже. Якщо він таки почне писати — якщо справді піде шляхом женця, — то або робитиме це як слід, або не робитиме взагалі. Поки що він дивився на цю болісно порожню сторінку і схилявся до варіанта «не робитиме взагалі».
Він спостерігав, як пише Сітра, цілковито занурившись у свій щоденник. Він не міг прочитати її записи зі свого місця, але бачив, що в неї красивий почерк. Вона, певно, вчилася каліграфії в школі. Це один з тих предметів, який обирають для того, щоб здаватися кращими за решту. Латина — теж такий предмет. Якщо він таки стане женцем, то, напевно, муситиме навчитися писати прописом, а поки що йому залишалося писати неохайними друкованими літерами.