Сітру він повів до зброярні.
— Ти, Сітро, відполіруєш усю мою холодну зброю.
Вона майже щодня приходила в зброярню на уроки, але залишитися там наодинці з усіма тими смертельними інструментами — це було щось зовсім інше.
Жнець підійшов до стіни з холодною зброю, на якій висіло що завгодно, від мечів до складаних ножів.
— Деякі з них просто припали пилом, а інші окислилися. Тобі доведеться вирішити, як саме чистити ту чи іншу зброю.
Вона спостерігала, як він дивиться на одне лезо, потім на інше, затримуючи погляд на тих, що, можливо, викликали якісь спогади.
— Ви всіма ними користувалися? — запитала вона.
— Приблизно половиною — і то лише на одне збирання, — потягнувшись догори, він зняв рапіру з четвертої стіни — то була старовинна зброя. Таку могли мати герої «Трьох мушкетерів». — Раніше я був набагато драматичнішим. Одного разу пішов збирати чоловіка, який уявив себе чудовим фехтувальником. Тож я викликав його на дуель.
— І ви перемогли?
— Ні, програв. Двічі. Першого разу він проколов мені шию, а наступного — перерізав стегнову артерію: він був майстром. Після кожного відродження я повертався до нього, знову кидаючи виклик. Завдяки перемогам він виграв собі час — але він був обраний для збирання, а я не відступаю. Деякі женці можуть змінювати свою думку, але це веде до компромісу, а тоді й до протилежного рішення. А моє рішення остаточне. Так от, я проштрикнув його серце кінчиком шпаги під час нашого четвертого поєдинку. Перед смертю він устиг подякувати мені, що дозволив йому померти в бою. Це був єдиний випадок за всі мої роки роботи женцем, коли мені подякували за те, що я роблю.
Зітхнувши, він повісив рапіру, і Сітра усвідомила, що то почесне місце.
— Якщо у вас є стільки зброї, то навіщо було брати наш ніж для збирання сусідки? — не могла не запитати Сітра.
Жнець широко усміхнувся.
— Щоб побачити твою реакцію, — відповів він.
— Я його викинула.
— Я так і підозрював. Але ти маєш відполірувати всі ці.
І він залишив її там.
Коли він пішов, Сітра почала роздивлятися зброю. І хоча вона не особливо захоплювалася смертю, але зрозуміла, що хоче знати, яку саме зброю використовували за певних умов. Вона вирішила, що людям варто передавати далі й далі історії про шляхетне використання зброї, і вони з Рованом якнайкраще для цього пасують.
Вона зняла зі стіни ятаган. То була важка штука, котрою можна за раз відтяти голову. Може, жнець Фарадей використав його для чийогось обезголовлення? Це було в його стилі: швидко, безболісно, ефективно. Коли Сітра почала незграбно ним розмахувати, їй стало цікаво, чи вистачить сили їй самій відтяти цим комусь голову.
«Господи, на кого я перетворююся?»
Поклавши зброю на стіл, вона схопила ганчірку й почала натирати ятаган спеціальним засобом, а закінчивши, взялася до наступнї речі, потім наступної, намагаючись побачити своє відображення в кожному блискучому лезі.
Рован отримав не настільки важливе завдання, однак воно виявилося навіть більш тривожним.
— Сьогодні ти підготуєш дані для мого наступного збирання, — сказав йому жнець Фарадей, а потім надав перелік параметрів для завтрашнього об’єкта. — Якщо тобі вистачить клепки для пошуків, то Шторм має всю інформацію.
А тоді він пішов когось збирати.
Рован ледь не припустився помилки, зібравшись надати Шторму перелік параметрів та запитати в системи про підхожого об’єкта — аж тут пригадав, що женцям суворо заборонено просити про допомогу Шторм. Вони мали повний доступ до всієї інформації на тому величезному сховищі, але не до алгоритмічної «свідомості» Шторму. Фарадей розповів їм про одного женця, який спробував порушити це правило. Шторм надіслав скаргу на того до верховного клинка, і його «суворо покарали».
— А як карають женців? — не втримавшись, запитав Рован.
— Суд женців виніс йому вирок — дванадцять смертей, після яких його щоразу відроджували. Після останнього відродження він отримав рік випробного терміну.
Ровану здавалося, що суд женців має бути надзвичайно креативний у вигадуванні методів покарання. Він підозрював, що дванадцятиразова смерть від рук женців набагато гірша, ніж розбитись об землю, впавши з висоти.
Він почав задавати параметри пошуку. Його проінструктували шукати не лише в їхньому місті, а й по всій Мідмериці — а її територія розтяглася майже на тисячу миль, займаючи середину континенту. Потім він звузив пошук до містечок з населенням до десяти тисяч, що стоять на берегах річок. Потім обрав будинки на відстані до ста футів від берега. Тоді почав шукати мешканців, яким було більше ніж двадцять років.