Це дало йому понад сорок тисяч людей.
Такий пошук тривав п’ять хвилин. Наступні кілька вимог були складнішими.
«Об’єкт має бути хорошим плавцем».
Він знайшов перелік усіх учнів і студентів у кожному містечку на березі річки і вибрав усіх, хто за останні двадцять років брав участь у спортивних змаганнях з плавання. Вийшло приблизно вісімсот людей.
«Об’єкт має любити собак».
Скориставшись кодом доступу женця Фарадея, він знайшов підписників усіх видань і блогів про собак. Проглянув бази даних зоокрамниць, щоб скласти перелік усіх постійних покупців собачих кормів за останні кілька років. Це зменшило кількість людей до ста дванадцяти.
«Об’єкт мав піти на якийсь героїчний учинок, не пов’язаний з його професійною діяльністю».
Він почав ретельно досліджувати біографії всіх ста дванадцятьох людей, шукаючи слова «герой», «хоробрість» і «порятунок». Рован гадав, що йому пощастить, якщо підійде бодай хтось один — але, на його подив, аж четверо з них у той чи інший період свого життя робили щось героїчне.
Натиснувши на кожне з чотирьох імен, він побачив їхні фото. І одразу ж про це пожалкував, бо коли за іменами постали обличчя, вони перетворилися на людей, а не просто параметри.
Чоловік з круглим лицем та чарівною усмішкою.
Жінка, чиясь мати.
Тип зі скуйовдженим волоссям, який наче щойно прокинувся.
Чоловік, який наче три дні не голився.
Четверо людей. І Рован мав от-от вирішити, хто з них завтра помре.
Він одразу ж почав схилятися до неголеного чоловіка, але усвідомив, що виявляє упередження. Людину не можна дискримінувати лише тому, що вона була неголена, коли знімали те фото. І він відкинув жінку лише тому, що вона жінка?
Ну гаразд, чоловік з усмішкою. Але чи не почав тепер Рован аж занадто старатися, обираючи з переліку найбільш приємного на вигляд?
Він вирішив дізнатися більше про кожного з них, скориставшись кодом доступу женця Фарадея, щоб розкопати більше особистої інформації, ніж дозволено; але він має справу з людським життям — хіба ж не варто використати будь-які засоби заради справедливого рішення?
Оцей замолоду побіг у палаючий будинок заради порятунку рідної людини. А оця має трьох дітей. Але цей працює волонтером у притулку для тварин. А в цього лише два роки тому зібрали брата…
Він гадав, що кожен з цих фактів йому допоможе, натомість що більше він про кожного з них дізнавався, то важче було вирішити. Він продовжував занурюватися в їхні життя, дедалі більше поринаючи у відчай, аж доки не повернувся жнець Фарадей. Надворі вже стемніло. Невже він не помітив, як настала ніч?
Жнець здавався стомленим, а мантія була заляпана кров’ю.
— Сьогоднішнє збирання виявилося… більш проблемним, ніж очікувалося, — мовив він.
Сітра вийшла зі зброярні.
— Усі клинки тепер натерті до блиску! — оголосила вона.
Фарадей схвально їй кивнув. А потім повернувся до Рована, який продовжував сидіти за комп’ютером.
— То кого зберемо наступним?
— Я… м-м… звузив перелік до чотирьох осіб.
— І?
— Усі четверо відповідають параметрам.
— І?
— Ну, оцей щойно одружився, а цей щойно придбав будинок…
— Обери когось одного.
— …а цей отримав минулого року нагороду за гуманітарну діяльність.
— ОБЕРИ ОДНОГО!
Рован ніколи не чув такої люті від людини. Здавалося, від голосу женця навіть стіни відсахнулися. Рован думав, що, може, отримає відстрочку, як трапилося, коли Фарадей попросив його передати тій жінці пігулку з ціанідом. Але ні, сьогодні було інше випробування. Рован глянув на Сітру, яка нерухомо стояла на порозі зброярні, заклякнувши, мов очевидець катастрофи. Він і справді зостався наодинці з цим жахливим рішенням.
З виразом болю на обличчі Рован глянув на екран і показав на чоловіка зі скуйовдженим волоссям.
— Він, — сказав Рован. — Зберіть його.
Рован заплющив очі. Він щойно прирік чоловіка на смерть, бо в того була недолуга зачіска в день зйомки.
Раптом він відчув, як Фарадей міцно схопив його за плече. Хлопець гадав, що отримає прочуханки, натомість жнець сказав:
— Молодець.
Рован розплющив очі.
— Дякую, сер.
— Мене би схвилювало, якби це було не найважче рішення у твоєму житті.
— А легше коли-небудь стане? — запитав Рован.
— Сподіваюся, ні, — мовив жнець.
Повернувшись наступного дня з роботи, Бредфорд Зіллер виявив у своїй вітальні женця. Той підвівся, коли Бредфорд зайшов до кімнати. Його інстинкти казали тікати, але він не встиг — до дверей підійшов підліток із зеленою пов’язкою на руці, та зачинив їх.