— Тут немає його батьків, — мовив Рован. — Хтось має залишитися з ним.
— Ви родичі?
— А це має значення?
Тут Коль підвів голову.
— Прошу, не виганяйте Рональда, — благав він.
— Я Рован.
На обличчі Коля з’явилося ще більше жаху, наче ця помилка якимось чином закріпила його долю.
— Я це знав! Знав! Справді!
Незважаючи на його великі розміри та показну хоробрість, Коль Вітвік залишався малим наляканим хлопчиськом. Отакими всі стають перед смертю? Рован вирішив, що це відомо лише женцеві.
Замість витурити Рована, жнець сказав:
— Тоді бери стілець. І влаштовуйся зручніше.
Поки Рован обходив директорський стіл, щоб притягнути крісло, йому стало цікаво, чи жнець іронізує, чи просто не розуміє, що в його присутності неможливо зручно влаштуватися.
— Ви не можете це зі мною зробити, — молив Коль. — Мої батьки просто помруть! Вони помруть!
— Та ні, — виправив жнець. — Вони житимуть далі.
— Може, хоч дасте йому кілька хвилин на підготовку? — попросив Рован.
— Ти розказуєш, як мені виконувати мою роботу?
— Я прошу виявити трохи милосердя!
Жнець знову на нього зиркнув, але цього разу в погляді було щось інше. Він не лише залякував, а й щось визначав. Досліджував щось у Рованові.
— Я вже багато років цим займаюся, — мовив жнець. — З досвіду можу сказати, що найбільшим виявом милосердя з мого боку може бути швидке й безболісне збирання.
— Тоді принаймні поясність йому причину! Розкажіть, чому це має бути саме він!
— Це випадковий вибір, Роване! — озвався Коль. — Усі це знають! Це бісова випадковість!
Але щось у погляді женця вказувало на протилежне. Тож Рован не вгавав.
— Тут є причина, хіба не так?
Жнець зітхнув. Він не мусив нічого розповідати, бо зрештою був женцем — вищим за закон. Він нікому нічого не мусив пояснювати. Однак він вирішив пояснити.
— Якщо вилучити з рівняння старість, то, відповідно до статистики з сайту про Еру смертності, 7 % смертей були пов’язані з автомобілями. А в 31 % цієї кількості був наявний алкоголь, а вже в тих випадках 14 % загиблих були підлітками, — і він посунув Рованові невеликий калькулятор з директорського столу. — Полічи сам.
Рован лічив не поспішаючи, бо знав, що кожна додаткова секунда — це додаткова секунда життя Коля.
— 0,303 %, — нарешті мовив Рован.
— А це означає, — сказав жнець, — що з кожної тисячі зібраних мною душ кожні три відповідають цьому опису. Одна на триста тридцять три людини. Твій друг щойно отримав нове авто й відомий надлишковим уживанням алкоголю. Тож я навмання обрав з підлітків, які відповідають опису.
Коль прикрив голову руками, а сльози полилися ще дужче.
— Я такий ІДІОТ!
Він притиснув долоні до очей, наче намагаючись проштовхнути їх глибше в голову.
— Тож скажи мені, — жнець спокійно звернувся до Рована, — пояснення полегшило його збирання чи лише погіршило страждання?
Рован трохи знітився в кріслі.
— Досить, — вирішив жнець. З кишені мантії він дістав невеличку лопатку, що формою пасувала до його руки. Задня поверхня була з тканини, а широка частина виблискувала металом. — Колю, для тебе я обрав шокер, що викличе зупинку серця. Смерть буде швидкою, безболісною і навіть близько не такою жорстокою, як автокатастрофа, в яку б ти потрапив у Еру смертності.
Коль раптом міцно схопив Рована за руку. Рован не пручався. Вони не були родичами; до сьогодні він навіть другом Колю не був — але як там кажуть? «Смерть усіх на світі ріднить». Рован роздумував, чи в такому разі у світі без смерті всі стануть сторонніми одне одному. Він міцніше стиснув руку Коля — мовчазна обіцянка, що не відпустить.
— Може, хочеш, аби я щось комусь переказав? — запитав Рован.
— Та безліч усього, — мовив Коль, — але зараз нічого не згадаю.
Рован вирішив, що сам вигадає останні слова Коля й розповість його рідним. І це будуть добрі слова. Втішні. Рован добере глузду в безглуздій ситуації.
— На жаль, тобі доведеться відпусти його руку перед процедурою, — сказав жнець.
— Ні, — відповів йому Рован.
— Заряд може й твоє серце теж зупинити, — попередив жнець.
— То й що? — зронив Рован. — Мене оживлять. Хіба що ви й мене вирішили зібрати.
Рован розумів, що тільки-но посмів підбурити женця себе вбити. Та, незважаючи на ризик, він не шкодував про цей вчинок.
— Як бажаєш.
І тієї ж миті жнець притиснув шокер до грудей Коля.
У Рована потемніло в очах. По тілу пішли конвульсії. Його викинуло з крісла, і хлопець врізався в стіну позаду. Може, Колю й не боліло, але не Рованові. Це був невимовний біль — сильніший, ніж будь-хто мав відчувати, — але потім мікроскопічні знеболювальні наніти в його крові випустили свої анестезійні опіати. Коли опіати почали діяти, біль ущух, а потім і в очах розвиднілось, і він побачив, як Коль сповз на своєму стільці, а жнець простягнув руку, щоб заплющити його вже нерухомі очі. Збирання було завершене. Коль Вітлок помер.