Підвівшись, жнець простягнув Ровану руку, але той за неї не вхопився. Він самотужки зіп’явся на ноги, і хоча Рован не відчував навіть дрібки вдячності, усе ж сказав:
— Дякую, що дозволили залишитися.
Жнець трохи задовго на нього дивився, а потім відповів:
— Ти був непохитним заради ледь знайомого хлопця. Ти втішив його в мить смерті, прийнявши на себе біль шокового розряду. Ти став свідком цього, хоча ніхто не просив.
Рован знизав плечима.
— Я вчинив так, як і будь-хто на моєму місці.
— А ще хтось пропонував це? — зауважив жнець. — Директор? Персонал школи? Будь-хто з десятків учнів, повз яких ми пройшли в коридорі?
— Ні… — мусив визнати Рован. — Але чому мій учинок має значення? Він усе одно мертвий. А ви знаєте, що кажуть про хороші наміри.
Жнець кивнув, поглянув на свій перстень, такий великий на його пальці.
— Гадаю, тепер ти попросиш у мене про імунітет.
Рован похитав головою.
— Я нічого від вас не хочу.
— Справедливо.
Жнець повернувся до виходу, але завагався, перш ніж відчинити двері.
— Маю попередити, що ти можеш не чекати добра за свої сьогоднішні дії, — сказав він. — Але пам’ятай, що хорошими намірами можна вистелити багато доріг. І не всі вони ведуть до пекла.
Ляпас виявися настільки ж різким, як і електричний розряд, — навіть гіршим, бо Рован його не чекав. Усе сталося якраз перед обідом, коли він стояв перед своєю шкільною шафкою; сила удару була такою, що він аж перекинувся назад, і по ряду шафок рознісся звук, схожий на удар по сталевому барабані.
— Ти там був і нічого не зупинив! — У очах Мáри Павлік палали скорбота і праведне обурення. Вона мала такий вигляд, наче готова засунути йому в ніздрі свої довгі нігті та витягнути мозок. — Ти просто дав йому померти!
Мара понад рік зустрічалася з Колем. Вона, як і Коль, була надзвичайно популярною десятикласницею, а тому активно уникала будь-якого спілкування з такою дрібнотою, як дев’ятикласник Рован. Але це були виняткові обставини.
— Було не так, — устиг пролепетати Рован, перш ніж вона знову почала бити.
Цього разу він відбив її руку. Вона зламала ніготь, але, здається, дівчині було байдуже. Принаймні після збирання Коля в неї з’явилася перспектива.
— Було саме так! Ти пішов туди, щоб дивитися, як він помирає!
Почали збиратись інші, як часто буває: їх приваблював запах конфлікту. Рован шукав у натовпі співчутливе обличчя — когось, хто може стати на його бік, — але на обличчях однокласників можна було побачити лише зневагу. Мара говорила й давала ляпаси за всіх присутніх.
Рован цього не очікував. Не те щоб він хотів похвали за те, що допоміг Колю в останні миті його життя, але такого немислимого звинувачення точно не чекав.
— Ти що, божевільна? — почав Рован волати на неї — на них усіх. — Неможливо завадити женцеві виконати збирання!
— Мені байдуже! — лементувала вона. — Ти міг бодай щось зробити, але ти лише дивився!
— Я й зробив бодай щось! Я… я тримав його за руку.
Вона з такою силою ляснула його об шафку, аж він повірити не міг, що дівчина на це здатна.
— Ти брешеш! Він би ніколи не тримав тебе за руку. Він би ніколи тебе не торкнувся взагалі! — А потім додала: — Це я мала тримати його за руку!
Діти навколо них почали хмуритися та шепотіти речі, котрі він точно мав почути.
— Я бачив, як він ішов з женцем по коридору так, наче вони — найкращі дружбани.
— Вони разом зайшли вранці в школу.
— Я чула, що це він дав женцеві Колеве ім’я.
— Хтось розповів мені, що він насправді допомагав.
Він підлетів до огидного малого, який промовив останнє звинувачення — Ральфі Якогось-Там.
— Від кого ти це чув? Ти ідіот, у кімнаті більше нікого не було!
Та це не мало значення. У чуток немає іншої логіки, крім власної.
— Хіба тобі не доходить? Я не женцеві допомагав, а Колю! — наполягав Рован.
— Еге ж, допоміг йому потрапити в могилу, — прокоментував хтось, а решта схвально забурмотіла.
Усе дарма: його судили та визнали винним — і що дужче він це заперечував, то більше вони переконувалися в його вині. Акт його мужності був їм не потрібен — потрібно було знайти крайнього. Знайти, кого ненавидіти. Вони не могли зігнати свою лють на женцеві, а Рован Даміш був ідеальним кандидатом.