Выбрать главу

— Митько! — гукають йому з берега.

Це Миколка, друг його дитинства.

— Іду! — озивається він.

І бреде, бреде по зеленій воді. Але чому вона стала такою холодною? Аж крижаною. І він увесь тремтить від холоду… Він виходить нарешті на берег і лягає на гарячий пісок. Так солодко лежиться йому на цьому гарячому піску, а сил немає — злипаються вії…

* * *

Клаус — Дмитро Іванович Алфьоров — розплющив очі. «Де я?! Скільки я пробув тут?..»

Високі сосни руділи в досвітній імлі. В одну з них вперся радіатор «мерседеса». Ліс був чистий і доглянутий, німецький ліс. Якась маленька пташечка спурхнула я гілки на гілку і сіла ті радіатор. Алфьоров хотів підвестися, але зойкнув від гострого болю в плечі. Голова вже стала ясною, але паморочилась від кволості. Отже, фен минув.

Пташечка була вертлява й весела. Це зовсім не райська пташечка, а звичайна синичка. І біль у плечі, і це пташеня, і запах землі на світанку — все свідчило про те, що це ще не смерть. Треба було вибиратися звідси. Час повернення на Батьківщину тепер зовсім близько. Треба було жити і працювати.