Випасений лаявся, крикливо і вчіпливо:
— Напхалися в вагон, ніде пройти! Ледарі кляті, робити не хочуть і катаються потягом, — через їх жити не можна; не хочуть робити, нехай умирають!»
Дядько стояв біля мішка, поставленого долі, і довго слухав лайку, а не стерпів:
— Що ти таке кажеш? Хто не хоче робити? Може, ти не хочеш, а ми з землі не вилазили, хліб роблячи. Я жили свої напинав, як сірий віл, і залізні мозолі нажив, — тепер забрано хліб.
— Ледар, не хочеш робити! — репетує товстун, схожий на старочасного крамаря.
Другий дядько, весь обношений, і жердкувато довгий, і прехудющий, що лежав на середній лаві, схопившись, крикнув:
— А-а, личино! Я тобі покажу, як клепати!
Пишний товстунець підхопив свої великі валізи, обшиті блідно-жовтою шкірою, з блискучими мідяними обковами, і понісся в сусідній вагон.
Катранник дивується: «Чого йому треба? Розтовстів на людській нужді, а самих нещасних поганить, — от чорна душа! Злий».
22
Весь берег річки поділений між хлопцями з села — вони здобувають корм, знаний з первісних тисячоліть. Андрій працює поруч однолітка Олекси, що має прізвище Крілик; горнуть граблями черепашки.
Олекса спитав:
— Скажи, чому рибина зветься «лин»?
— Скажи сам!
— Тому, що линяє.
В цей час гримнув на них рудий, як з пожежі, і здоровенний Гриць:
— Біжіть відціля! Бо огрію по плечах, зразу будете линами — полиняєте так, що матері не впізнають.
Гриць сильний, але надто немирний; де зауважить, що в інших пожива знайшлася, забирає її собі — поступається тільки перед дужчими. І тепер: має свою ділянку, а проганяє. Взяли хлопці грабельки, торбинки підкинули на плечі і — далі! Куди ж ткнуться, вже зайнято.
— От ненаїда! От обжера! — нарікає Андрій.
— Нічого, — потішає Олекса, — то він з голоду; а він непоганий; часом оборонить. Завтра мій батько збирається по рибу, з ним підемо. Ви від якого місяця голодні?
— З осені дуже голодні, а зовсім — від грудня.
— Від грудня? Тепер нема такого місяця.
— Ні, є грудень.
— Нема, вже нема! Тепер місяці нові — вчора нам сусід сказав.
— Як по-новому грудень?
— Зветься: трупень.
— Січень — як?
— Зветься: могилень.
— А ті, що попереду?
— Вересень тепер розбоєнь, бо грабували всіх, жовтень — худень, а листопад — пухлень.
— А після січня?
— Лютий — людоїдень, березень — пустирень, квітень — чумень, а далі я забув. Так приходь завтра!
— Чого ж ні? — прийду.
Вони розійшлися коло пустельних дворів, коло хаток з винесеними дверима і вирваними вікнами. Андрій віддав свій добуток мамі, що сказала:
— Не дуже вам з Оленкою щастить. Оленко, глянь на черепашки! — свіжий харч…
— Ми б назбирали більше, так Гриць напав.
— Відходьте і не бийтеся!
— Ми завтра з батьком Олекси будем рибу ловити.
— Гаразд; але це — непевна річ: піймаєте або ні.
Обполоскала вона черепашки, повкидала в чавунок і, вливши трохи води, накрила його і посунула в піч.
Оленка дивилася, сидячи на постелі,— худенька, аж прозора, як мармурова, і носик зовсім витончився. Коли мати показувала їй скойки, вона підійшла, торкнула їх і знов сіла.
Тим часом хлопець лагодив вудки.
Мушлі повідкривалися стулками, коли зайшла пара. Тоді мати повибирала їх на миску і присолила. Поживну воду з чавунця налила в чашки — для кожного.
— Ідіть їсти!
Посідали за стіл. Жують мушлі і жують. А мати нагадує:
— Соліть іще, коли не смачно!
Посипали вони сіллю і знов жують міцні мушлі. Оленка скоро склала руки.
— Не смачно? — питає мати.
— Ні, дуже смачно, я наїлась. Знов сіла на постелі; дивиться непорушне. Але перед хлопцем зникли всі мушлі і чашка швидко спорожніла.
— Глянь, як Андрійко їсть — може б, ти ще взяла?
— Ні, мамусю, я вже годі!
Хлопець пригадує: звідки йому смак мушель знайомий? — ну, певно, мов білок. Завтра знов можна назбирати, якщо рудий Гриць десь дінеться — нехай би ховраха з нори виливав.
Мати питає, журячись:
— Де це наш тато? І листів довго нема. Він, може, і таких мушель не бачить.
В неї покотилися сльози: одна по одній, аж ніби димучі з гіркоти, від душевного терпіння її.
Одвела їх долонею і почала прибирати з столу.
Хлопець сидів, похиливши голову: і сам дуже жалів батька, і не смів очі підняти перед материним горем; так смутно було, що він принімів.