Кром і його карликова челядь привели Філомену в захват, бо вона тут уперше відчула себе справжньою жінкою, що живе серед рівних собі й у дружньому середовищі. В неї було багато вподобань, спільних із чоловіком; як і він, вона любила музику. Філомена мала чудовий голос, дивовижно сильний як для такого маленького створіння, і могла брати верхнє «ля» без будь–якого зусилля. Під акомпанемент чоловіка, що грав на своїй прекрасній кремонській скрипці, котру тримав, як тримають віолончель, про що ми вже згадували, вона співала всі найвеселіші і найніжніші арії з опер і кантат своєї батьківщини. Вони виявили, що можуть у чотири руки грати на клавесині всю музику, написану для двох звичайних рук, — і це стало для сера Геркулеса джерелом невимовної втіхи.
Коли вони не грали й не читали разом (а останнє вони робили часто — як англійською, так самой італійською), то проводили час у корисних вправах на свіжому повітрі. Іноді вони веслували на озері в маленькому човнику, але найчастіше їздили верхи або в кареті — розваги, які, через цілковиту для неї новизну, сповнювали Філомену особливого захвату. Після того, як Філомена навчилася чудово їздити верхи, вони з чоловіком часто виїжджали на полювання до парку, який у ті часи був набагато більший, ніж нині. Полювали не на лисиць чи зайців, а на кроликів зі зграєю тридцяти чорних і жовтувато–брунатних мопсів — ці собаки, якщо тільки вони не перегодовані, спроможні гнати кроликів, а також інших дрібних тварин. Четверо карликів–грумів у ясно–червоних лівреях, верхи на білих ексмурськнх поні, нацьковували собак, тим часом як їхні пан і пані в зелених костюмах скакали за ними чи то на чорних шетландських чи на рябих ньюфорестських поні. Вільям Стабс написав картину, яка зображувала великі гони — собак, коней, панів і грумів. Сер Геркулес був так захоплений його полотнами, що запросив художника, хоч той був нормальна на зріст людина, погостювати в замку, де він і написав цю картину. Окрім того, Стабс намалював портрет сера Г еркулеса і його дружини, що сидять у зеленій емальованій колясі, в яку запряжено четвірку чорних шетландців. Сер Г еркулес має на собі темно–фіалковий оксамитовий сурдут та білі панталони; Філомена — сукню з квітчастого мусліну і крислатий капелюшок із рожевим плюмажем. Обидві постаті в яскравій кареті чітко виділяються на темному тлі дерев; але з лівого боку картини дерева рідшають і зникають, і четверо чорних поні стоїть проти світлого і дивно зловісного неба, на якому купчаться грозові хмари, забарвлені сонцем у золотаво–коричневий колір.
Так щасливо проминули чотири роки. На кінець четвертого Філомена відчула, що завагітніла. Сер Геркулес страшенно зрадів. «Якщо бог буде милостивий, — писав він у своєму щоденнику, — то ім'я Лепітів збережеться, і наша рідкісна й витончена порода переходитиме з покоління в покоління, поки світ не визнає вищість істот, над якими звик насміхатись». Коли його дружина народила хлопчика, він склав вірша, присвяченого цій події. Дитя охрестили Фердінандом на спогад про того, хто збудував дім.