Чарівниця трохи задумалася, звеліла килимові зупинитися, і той нерухомо завис у повітрі.
— Так, я дещо чула колись про Летючих Мавп. З цими створіннями справді краще не зв'язуватися, — погодилась Арахна. — А що ти скажеш на те, аби відвідати Вілліну й зажадати від неї покори?
— Ну нащо вам здалися ці феї? — благально мовив Білан. — Ви самі — фея і, даруйте за відвертість, чудово знаєте, що то за архінеприємний народ! Пані Вілліна, правда, стара, але вона має здатність миттєво переноситися з місця на місце. Зараз вона тут, а через секунду за тисячу миль звідсіля. Як ви зможете перемогти такого невловимого ворога?
— Звичайно, ти маєш рацію! — неохоче визнала Арахна. — Залишимо фей у спокої. Адже, і крім них, у Чарівній країні достатньо земель і народів. Я читала в літописі Кастальо про Марранів. Це найтемніший і відсталий народ у тутешніх краях. Чи не почати нам з Марранів, Білане!
— Почнемо з Марранів, повелителько, — зрадів Білан, хоча, проспавши останні десять літ у Печері, він нічогісінько не знав про події, які відбулися в їхній країні; а ті глави літопису, які про це розповідали, прочитати не встиг.
І Арахна наказала літаючому килимові доставити її в долину Марранів. Через кілька годин льоту килим опустився на одну з гір, що кільцем обступили цю країну.
Великі зміни сталися в долині Марранів відтоді, як її жителі прогнали Вогняного бога Урфіна Джюса. Розправившись із самозванцем, Стрибуни влаштували справжню революцію: вони скинули владу аристократів і перестали працювати на них. Замість колишніх жалюгідних солом'яних куренів, де тулилося простолюддя, в охайних сільцях уздовж прямих вулиць стояли невеличкі, але теплі і затишні хати. З труб курився димок: це свідчило про те, що Маррани позбулися давнього страху перед вогнем і навчилися ним користуватися.
Погано оброблені пшеничні поля вони замінили прекрасними фруктовими гаями, де дерева були обвішані спілими плодами. На схилах гір під наглядом веселих хлопчиків паслися отари корів і овець. І біля коленого сільця обов'язково був волейбольний майданчик — волейбол, спадщина Тіма О'Келлі, став національним видом спорту в Стрибунів.
Коли гігантська чорна фігура Арахни, яка стояла на горі, вирізнилася на блакитному фоні неба, в селах Марранів зчинилася тривога. Жінки і діти поховалися в хатах, а чоловіки збуджено перемовлялися.
Незабаром на дорозі, що вела до центрального поселення Стрибунів, з'явилася фігурка Руфа Білана; набундючившись від гордості, він ішов послом від злої феї. Йому назустріч поспішили Харт, Бойс і Клем, виборні старійшини Марранів. В їхніх руках про всяк випадок були важкі палиці, і Руф Білан злякався. Замість того, щоб заговорити голосно і вагомо, він, тремтячи, пробелькотів, що прийшов від великої чарівниці Арахни з вимогою до них, Марранів, визнати її своєю імператрицею і платити їй щорічну данину.
Старійшини перезирнулися, і Бойс сказав:
— Передай своїй хазяйці, що ми просимо півгодини на роздуми, а потім з'явимося до неї з відповіддю.
Білан зразу підбадьорився і бундючно повернув назад, вважаючи, що справа зроблена.
— Звичайно, ці простаки до смерті злякалися, коли я дуже суворо передав їм вашу вимогу, пані, — доповів він чарівниці. — Вони невдовзі з'являться до вас з покорою, і мова може бути тільки про те, щоб ви наклали на них не дуже велику данину.
Чарівниця подякувала Білану кивком голови і стала чекати. А в хатинках Стрибунів тим часом рух пожвавився. Від хати до хати поспіхом ходили чоловіки, щось передавали один одному, а хлопчаки сновигали дворами, часто нахиляючись до землі.
І ось до гори, на якій стояла Арахна, рушив натовп з кількохсот людей. Дивувало, правда, що в ньому не було ні дітей, ні жінок, ні стариків — тільки дорослі, сильні чоловіки, цвіт племені. Незвичними були і їхні пози: кожним ішов, тримаючи праву руку за спиною, щось приховуючи від ока чаклунки.
Натовп півколом оточив чарівницю, що стояла на літаючому килимі. Вона гордовито дивилася на юрбу, що наближалася; біля її ніг щулився Руф Білан. Старійшини Клем, Бойс і Харт вийшли наперед.
— Чарівнице Арахно, — заговорив голосно Харт, — ви хочете, щоб ми підкорилися вам і платили данину. Але доволі з нас князів, чарівників і богів. Ось наша відповідь! Плі!!!
І Харт скинув праву руку вгору. За його сигналом над натовпом миттєво злетіли і закружляли заряджені пращі, і сотні каменюк зі свистом пронеслись у повітрі.
Три снаряди вцілили в широке чоло чаклунки, два в підборіддя, кілька десятків влучили їй у плечі, груди і живіт, добряча каменюка збила з ніг Руфа Білана.