Лестар зарядив гармату порохом, а замість картечі насипав усередину погнутих цвяхів, уламків кінських підків та іншого залізного дріб'язку. Гармата була готова до бою. Бомбардир стояв біля неї з палаючим смолоскипом у руці.
Аж ось виринув килим-самоліт, а на ньому гігантська чорна постать чарівниці Арахни, котра цього разу озброїлася величезним стовбуром дерева, вирваним із землі з корінням.
Килим опустився на землю на деякій відстані від палацу, парламентер Руф Білан рушив до Залізного Дроворуба, розмахуючи замість прапора білим рушником, — він поцупив його в спустілій хижі якогось Мигуна.
Дроворуб упізнав Білана. Він презирливо сказав:
— Ага, це ти, запроданцю? Виявляється, тобі не скрутили в'язи в Підземній країні?
— А за що мені їх скручувати? — огризнувся Білан, — Однак тепер мова не про мене, і давай перейдемо до справи. Ти бачиш там, оддалік, могутню чарівницю Арахну; я прийшов сюди її посланцем.
— І що ж вона тобі звеліла передати? — поцікавився Дроворуб.
Насамперед вона вимагає від вас безумовної покірності і визнання її вашою королевою віднині і навіки-віків.
— Так. І це все? — запитав Дроворуб.
— Звичайно, ні. Ви будете платити королеві щорічно данину — тисячу биків і дві тисячі баранів, а гусей і качок скільки вона зажадає. Для початку ви засмажите повелительці троє биків і п'ятеро баранів, а мені досить жирної курки: ми з хазяйкою зголодніли під час цієї подорожі.
— Хіба Маррани не пригостили вас ситним сніданком? — з наївним виглядом запитав Білана Залізний Дроворуб.
Руф Білан дико вирячив очі: він зрозумів, що про невдачу Арахни в Стрибунів уже стало якимось чином відомо у Фіолетовій країні, і пиха відразу спала з його обличчя.
— Так ви підкоритесь Ара хні чи ні? — запитав вів, втративши будь-яку впевненість.
— Іди до своєї хазяйки і скажи, що ми будемо битися до останку! — гнівно вигукнув Правитель. — І пам'ятай, що тебе врятував від загибелі тільки твій парламентерський прапор.
І він так сильно змахнув сокирою над головою зрадника, що аж повітря загуло навколо.
Ноги Білана підкосились од страху, і він, спотикаючись, поспішив до своєї повелительки. Вислухавши донесення Руфа, чарівниця дуже розсердилася і рушила на Мигунів, спираючись на величезну палицю. Назустріч їй засвистіли стріли: вони летіли з бойових башточок, з даху палацу, із-за придорожніх валунів. Вони втикалися в чоло і щоки чаклунки, застрявали в мантії, уражали голі щиколотки. Правда, для такого велетня, як Арахна, це було не страшніше, ніж уколи шпилькою, але і шпилькові уколи не дуже приємні.
І все-таки гігантська фігура Арахни простувала вперед, а її палиця, вдаряючи об землю, вибивала в ній глибокі ями. Ось коли Залізний Дроворуб пошкодував, що в перші ж дні свого правління звелів знести високий, з гострими цвяхами нагорі мур, який оточував Фіолетовий палац за часів Бастінди. З цим муром палац дуже нагадував тюрму, але тепер, можливо, мур затримав би Арахну…
І тут оглушливо бухнула гармата Лестара. Постріл картеччю, який з близької відстані вцілив прямо в груди чародійки, приголомшив Арахну. Вона навіть похитнулася і мало не впала, проте втрималася на ногах. Рана не була для неї смертельною і навіть небезпечною, однак чарівниці здалося, що її вдарив якийсь велетень, рівний їй силою, а рев гармати вона сприйняла за голос розгніваного чудовиська…
І Арахна злякалася! Так, вона злякалася, кинула палицю і побігла шукати порятунку на своєму чарівному килимі. Дорогою вона зосліпу наступила на дві оборонні башточки і розчавила їх, але воїни, які в них сиділи, на щастя, встигли вискочити і стрибнути в рів.
Втікаючи поспіхом, чаклунка загубила шкіряні черевики і навіть не зупинилася, щоб їх підібрати. Їхня доля виявилася дуже цікавою. Черевики були непромокальні: чп то шкіру обробили особливою речовиною, чи то Арахна їх заворожила. Залізний Дроворуб уміло скористався цією властивістю черевиків. Він наказав відвезти їх на Велику ріку. Там Мигуни спорядили їх палубами, мачтами, вітрилами, прилаштували до них рулі, і черевики перетворилися на кораблі під назвою «Правий» і «Лівий». Вони ввійшли до складу флоту Фіолетової країни, і на цих кораблях Мигуни вирушали в далекі плавання, перевозили в трюмах вантажі. «Правий» і «Лівий» мали велику тоннажність і прекрасну маневровість.