Коли сутичка з Ойххо закінчилася, Арахна сердито крикнула:
— Ні, з мене досить! Я бачу, що Урфін Джюс мав рацію! Народи не хочуть втрачати свободу… Килиме, додому, до печери!!
Але тут подав свій голос Руф Білан:
— Милостива пані, ми ще не побували у Жуванів! На що завгодно б'юсь об заклад, вони підкоряться вам за однієї вашої появи в їхній країні. Це — найнесміливіші і наймиролюбніші люди в світі, вони страшно бояться будь-якої зброї. Навіть вигляд кухонного ножа викликає в них трепет. Полетимо до Жуванів, пані!
— Гаразд, я послухаюся тебе востаннє, — похмуро погодилася чаклунка. — Неси мене до Жуванів, килиме!
Так, Жувани були несміливі і миролюбні люди, і, звичайно, вони ніколи не насмілилися б вступити в боротьбу з могутньою чародійкою. Але вони знайшли інший засіб вберегтися од нашестя Арахни.
Заздалегідь попереджені пташиним телеграфом про незабарну появу чаклунки, вони поховалися в нетрях і хащах, яких так багато було в їхній країні. Ще рік тому, готуючись до нападу Марранів, вони вирили в лісовій хащі просторі землянки і тепер забились туди зі своїми сім'ями і домашнього худобою.
Коли килим-самоліт, ледве зберігаючи рівновагу і постійно хилячись на бік, приніс Арахну в Голубу країну, чародійка та її слуга даремно обнишпорювали веселі, привітні сільця Жуванів. Всюди було порожньо.
Лють чаклунки не мала меж. Знайшовши в одній хижі покинутого кота, вона схопила нещасну тварину за хвоста і так жбурнула його об дерево, що від кота нічого не залишилося.
— Так би вчинити з тобою, клятий брехуне! — просичала вона, злобно дивлячись на принишклого від страху Руфа Білана. — «Жителі Чарівної країни з радістю підкоряться такій могутній повелительці, як ви!» — перекривила вона зрадника. — Де ж ця радість, де вона, скажи мені! Я щось її не помітила! — знущально допитувала Арахна тремтячого від жаху маленького чоловічка.
Внизу повільно пропливали оповиті туманом поля й ліси.
ВАЖКІ ДНІ ДЛЯ ЧАРІВНОЇ КРАЇНИ
ЖОВТИЙ ТУМАН
ошкоджений літаючий килим якось дотяг до печери. Побачивши гномів, які збіглися її зустрічати, Арахна нетерпляче прокричала:
— Обідати! Биків смажте! Швидше! Та побільше!..
На трьох вогнищах смажилися бики й один за одним щезали у величезній пащі Арахни. Гноми-кухарі вже валилися з ніг від утоми, коли чаклунка нарешті відірвалася від столу.
— Тепер спати… — пробурмотіла вона. Та перш ніж укластися на ложі, Арахна звеліла гномам пошити їй нові черевики. Літописцеві Кастальо хотілося дізнатися, як його хазяйка опинилася без черевиків, але він не насмілився запитати про це.
Його цікавість задовольнив Руф Білан. Балакучий запроданець не зміг утриматися від спокуси вибовкнути літописцеві історію сумних пригод Арахни. Кастальо вписав розповідь Білана до чергового тому літопису, і ці події стали відомі нам.
Ледве дійшовши до ложа, чарівниця заснула мертвим сном. Три тижні підряд спала Арахна, і гноми вже вирішили, що на неї знову напав багаторічний сон. Але порушити її наказ маленькі чоловічки не насмілилися і пошили своїй хазяйці нові черевики.
Нелегка була ця робота! На виконання замовлення пішло майже сто бичачих шкур, і добре ще, що така кількість знайшлася в коморах запасливого народу. Знявши мірку з ніг сплячої чаклунки, тридцять шевців взялися кроїти й шити на лужку перед печерою, а десять підмайстрів готували дратву. З підошвами шевці впоралися досить легко, а з боками і верхом намучилися вдосталь: довелося підставляти драбини.
На пошиття черевиків шевці витратили чотириста сімнадцять клубків дратви, зламавши сімсот п'ятдесят чотири шила: і шкіра товста, і працювати було незручно.
Як би там не було, а до пробудження Арахни пара нових черевиків стояла на майданчику. Чаклунка наділа їх і залишилася вдоволеною: майстри знали свою справу.
Вгамувавши голод, фея розляглася на сонечку і почала роздумувати, як помститися людям.
— Припустимо, я влаштую їм невеличкий землетрус? — гадала Арахна. — Ні, мабуть, не вийде. Я долину Марранів навіть не змогла як слід труснути, а на всю Чарівну країну сил у мене забракне.
Можливо, сарану на них наслати? До мого сну це чародійство мені вдавалося непогано. Сарана з'їсть урожай на полях, траву на луках, плоди у фруктових гаях… А далі що? Худоба фермерів здохне без кормів, і я нічого з них не зможу брати. Ні, це не годиться! — наказала сама собі Арахна. — Що я маю ще в запасі? Ага, повінь. Ось чим я їх дістану! Як зарядить злива тижнів на три, вийдуть річки з берегів та доведеться людям рятуватися від потопу на дахах, ось тоді вони заволають. — Помовчавши, чаклунка вела далі: — Волати то заволають, але мені яка з цього користь? Адже вони не повірять, що все це влаштувала я, скажуть: — «Природа!» Піди, доведи! — Арахна довго лежала в роздумах, потім рантом підстрибнула від радості: — Згадала! Жовтий Туман! Ось коли ви затанцюєте, голубчики!.. Жовтий Туман! Я пам'ятаю, як моя мати Карена зламала гордих тауреків, напустивши на їхній край Жовтий Туман. Вони тільки два тижні і витримали, а потім прийшли повинитися. Чим годиться Жовтий Туман? — розмірковувала далі Арахна. — Я можу його викликати, можу і зняти в будь-який момент, значить, усі зрозуміють, що це — моє чаклунство… А головне, його ніколи не було в Чарівній країні, і це буде щось страшне для людей і для звірів.