Чарівниця подалася до печери і, вигнавши з неї гномів, аби вони не підгледіли, дістала з потайної ніші книгу заклинань. Незважаючи на минулі тисячоліття, книга, написана на пергаменті, добре збереглася. Арахна погортала її, знайшла потрібну сторінку.
— Так ось, — звернулася вона до книги, — попереджаю: мій наказ мусить сповнитися, коли я скажу: раз, два, три! Але запам'ятай попередньо: Жовтий Туман не повинен проникати у володіння Вілліни і Стелли. Я не хочу зв'язуватися з цими гордячками, хтозна, які чари мають вони в запасі і чим вони можуть мені відплатити. Друге: Жовтий Ту май не повинен розлягатися над околицями моєї печери, над моїми полями і фруктовими гаями, над луками, де пасуться мої отари. А тепер слухай: убурру-курубурру, тандарра-андабарра, фарадон-гарабадон, шабарра-шарабарра, з'явись, Жовтий Тумане, над Чарівною країною — раз, два, три!
І щойно вилетіли останні слова з вуст чаклунки, як тієї ж миті дивний Жовтий Туман обволік усю Чарівну країну, крім володінь трьох фей — Вілліни, Стелли й Арахни. Туман цей був не дуже густий, і крізь нього проглядало сонце, але воно здавалося великим багряним колом, наче перед заходом, і на нього можна було дивитися скільки завгодно, не боячись осліпнути.
Начебто поява Жовтого Туману не була вже таким великим лихом для Чарівної країни, але зачекайте: в ході наступної правдивої оповіді ви ще дізнаєтесь про його шкідливі наслідки.
Почнемо з тою, що Чарівний телевізор у палаці Страшила перестав працювати. Правитель Смарагдового острова та його друзі невсипущо стежили за всіма діями Арахни. Вони бачили, як винахідливий дракон відшматував од килима-самольота цілий ріжок і як після цього килим ледь-ледь теліпався в повітрі. Вони зі сміхом спостерігали, як Руф Білан нишпорив по селах, покинутих Жуванами, в пошуках їстівного і кожен раз повертався до своєї повелительки з пісною пикою. Розправа чаклунки з бідним котом викликала в Страшила та його друзів обурення, а потворний бенкет Арахни змусив реготати до кольки.
— Оце апетит! — вигукували далекі глядачі, спостерігаючи, як бик за биком переправлялися з обіднього столу Арахни в її бездонне черево.
З інтересом дивилися вони, як гноми шили Арахні величезні черевики, і захоплювалися їхньою вправністю та працелюбством. Страшило та інші цікавились і тим, що відбувалося в долині Марранів і в Мигунів. Там після перемоги над лихою чарівницею все вже привели до ладу, і кожний займався своєю справою.
Та ось щоденним спостереженням настав кінець: у чарівному склі виднілася тільки каламутна рухлива пелена. Контроль за діями ворога віднині було втрачено, і що далі надумає робити Арахна, ніхто не міг передбачити.
ПОСОЛ АРАХНИ
идимість у Жовтому Тумані зменшилася надзвичайно. Предмети, які знаходилися за півсотні кроків, ще сяк-так можна було розрізнити, а все, що було далі, щезало в каламутній імлі, і це діяло пригнічуюче.
Світ кожної людини став нікчемно малим. Які події відбувалися за межами цього крихітного світу, люди здогадувалися тільки зі звуків, але і звуки спотворювалися в тумані. Людський голос можна було переплутати з карканням ворони, а стукіт кінських копит перетворювався в барабанний бій. Дивним і незвичним здавалося людям усе, що їх оточувало. Вони вважали Жовтий Туман стихійним явищем, не підозрюючи, що це витівки чаклунки Арахни, сподіваючись, що лихо ось-ось минеться.
Про те, що дихати Жовтим Туманом шкідливо, жителі Чарівної країни дізналися не зразу. Через кілька днів, коли люди потроху пристосувалися до незвичної обстановки, вони раптом стали покашлювати. Виявилося, що найдрібніші частинки туману, проникаючи в легені, подразнюють їх, і з кожним днем це подразнення посилювалося. Звуки кашлю наповнювали всю Чарівну країну. Кашляли люди, кашляли олені, лосі, ведмеді в лісі, кашляли білки на деревах, кашляли птахи, а під час польоту вони аж захлиналися кашлем.