Одного такого лихого дня до порома, який перевозив подорожніх до Смарагдового міста, підійшов кругленький рум'яненький чоловічок. У нього був прекрасний настрій.
Посміюючись, він попросив перевізників-дуболомів переправити його через рів. Ті звично взялися за діло. Поки вони перетягували пором по канату, подорожній заговорив з ним:
— Ну як ви себе почуваєте, братці, за такої прекрасної погоди?
— А що нам станеться? — відповів перевізник Арум. — Це людям погано, а нам хоч би що.
І справді, дуболоми на Жовтий Туман не зважали, вони ж бо не дихають. З усіх жителів Чарівної країни тільки дуболоми та дерев'яні кур'єри, словом, істоти, оживлені чудесним порошком Урфіна Джюса, почували себе як завжди. І, звісно, Жовтий Туман не пошкодив Страшилі і Залізному Дроворубові: адже у них теж не було легенів.
Пором причалив до берега, і подорожній тричі подзвонив у дзвін над брамою. Відкрилося віконце, і звідти виглянув Фарамант. Вартовий Брами за будь-яких обставин не покидав свого поста.
Впізнавши відвідувача, Фарамант здивовано вигукнув:
— Руфе Білане! Чого ти прибув до нашого міста?
Мову Фараманта перервав задушливий кашель. Білан спокійно відповів Вартовому Брами:
— Я прибув сюди в дуже важливій справі і прошу провести мене до його величності правителя Смарагдового острова!
— Ну що ж, ходімо, — пробурчав Фарамант. — Я проведу тебе до Страшила Мудрого. Але тільки спочатку надінь зелені окуляри.
— Ви все ще носите зелені окуляри? Але ж і без них у цій каші нічого не видно!
— Закон є закон, особливо, коли він установлений Великим Гудвіном! — суворо сказав Фарамант.
Незважаючи на заперечення Білана, Вартовий Брами надів йому зелені окуляри і замкнув їх ззаду на маленький замочок. Видимість зразу скоротилася до трьох-чотирьох кроків, і Білану здалося, що він опинився серед темної ночі. Він ішов за своїм провідником майже навмання, і йому допомагало не збитися з потрібного напряму тільки те, що він народився і виріс у Смарагдовому місті.
— Як про тебе доповісти Страшилі Мудрому? — непривітно запитав Фарамант, коли вони прийшли в палац.
Руф Білан, узявшись в боки, відповів:
— Я — посол її милості могутньої чарівниці Арахни!
— Ага, тієї самої особи, котрій ми втелющили каменем по тім'ю! — ущипливо додав Фарамант.
— Нічого, ви дорого заплатите за цей камінь, — мовив Руф Білан.
Ці слова здалися Вартовому Брами незрозумілими, однак він нічого не сказав, а пішов доповідати Правителеві. Страшило прийняв гінця негайно. В залі, як завжди, зібрався його штаб: Довгобородий Солдат Дін Гіор, Вартовий Брами Фарамант, ворона Кагги-Карр. На тумбочці стояв непотрібний уже тепер телевізор.
— З яким повідомленням ти до нас з'явився? — запитав Страшило.
— З дуже важливим, — зухвало відповів посол. — Хай буде вам відомо, що Жовтий Туман, від котрого всі ви, як я бачу, сильно страждаєте, наслала на Чарівну країну моя повелителька Арахна з метою примусити її народи до покори.
Заяву Білана було сприйнято з недовірою.
— Чим ти можеш це довести? — поцікавився Дін Гіор, кашляючи.
— Чим? Якщо я дам слово честі, ви, звичайно, не повірите?
Члени штабу розсміялися, закашлявшись.
— Слово честі запроданця? Клянуся тропом Великою Гудвіна, це найнахабніша заява, яку я коли-небудь чув! — скрикнув Фарамант.
— Я так і знав, — не ображаючись, сказав Білан. — Але погляньте на мій квітучий вигляд, зверніть увагу, що я не кашляю, як усі ви. Чим ви це поясните?
— Мабуть, ти відсиджувався в якомусь сховищі, куди не проникає Жовтий Туман, — зробив припущення Дій Гіор, любовно погладжуючи бороду, про яку він не забував дбати навіть за таких важких обставин.
— На цей раз ти вгадав, — погодився Білан. — Але це сховище дуже просторе: це володіння феї Арахни, над якими зовсім немає Туману.
Члени штабу недовірливо мовчали. Посол поблажливо зауважив:
— Я розумію, що і цей доказ ви вважаєте недостовірним. Що ж, я маю напоготові вагоміший і абсолютно переконливий. Мені здається, зараз за кілька хвилин полудень? — запитав він.
— Сонячний годинник не працює, оскільки сонце не дає тіні, — відповів Фарамант. — Але ти не помиляєшся, незабаром справді настане полудень.