Через кілька днів, кульгаючи після довгої дороги, прийшов Сміливий Лев. Безперестанку кашляючи і примружуючи запалені очі, він повідомив, що благополучно переправив свою сім'ю і підданих до Рожевої країни під покровительство доброї Стелли. Сам же вирішив податися до Смарагдового міста, щоб перевірити глухі чутки про біду, яка звалилася на Чарівну країну у зв'язку з інтригами злої чарівниці.
Лікарі Робиль і Бориль негайно зайнялися лікуванням царя звірів. Після того, як вони влаштували йому продування легенів і кілька разів закапали очі, Левові стало набагато легше. Але із забинтованими лапами, з зеленими фільтрами на ніздрях і у величезних окулярах він утратив свій царствений вигляд, чим дуже насмішив Страшила.
Коли лікарі закінчили свої процедури й залишили Лева в спокої, він сказав:
— А в нас ішов сніг; так називала його кухарка Фрегоза, а вона чула це слово від Еллі, коли та розповідала їй про Канзас.
— Що таке сніг? — запитав Фарамант.
Запитання було природним: у Чарівній країні вже кілька тисячоліть панувало вічне літо. Лев пояснив:
— Сніг — це м'які білі пушинки, які летять з неба. Вони скидаються на тополевий пух, але холодні. Зрештою вони тануть, коли падають на звірину шкіру або на землю, і з них робляться краплинки води.
До розмови встряла ворона. Вона сказала:
— Коли я літала над Кругосвітніми горами, відшукуючи там шлях для Еллі і Велетня із-за гір, я бачила дуже багато снігу. Він справді білий, але зовсім не такий м'який, як каше Лев. Сніг лежить на гірських схилах і такий твердий, що людина ходить по ньому не провалюючись.
Усі мимоволі обернулись до вікна, щоб глянути на сяючі снігові вершини, які добре було видно з міста за безхмарної погоди, та, ба! — все закривала каламутна імла.
Кагги-Карр вела далі:
— Еллі і мені розповідала, що в них, у Великому світі, раз на рік настає час, коли згори сиплеться багато снігу і настає холод. Люди кажуть: настала зима. Взимку вода від холоду стає твердою, і її називають льодом. Однак люди легко витримують зиму, тому що в них є теплі житла і тепла одежа.
Страшило раптом стрепенувся і приклав пальця до чола, забурмотів:
— Одяг… житла…
Всі дивилися на Правителя з подивом, і він, звелівши мовчати, сказав:
— Буду думати!
Голова Страшила розбухла до неймовірних розмірів, з неї висунулись іржаві шпильки і голки, — очевидно, і на них вплинув отруйний туман. Скориставшись зручною нагодою, Дроворуб змазав їх маслом.
Довго тривали роздуми Страшила, які ніхто не смів порушити. Нарешті Правитель урочисто оголосив:
— Ми мусимо викликати сюди Енні і Тіма! — Потім він почав докладно розвивати свою думку: — Люди із-за гір зробили для Чарівної країни багато корисною. Хто збудував Смарагдове місто? Гудвін. Правда, він виявився не чарівником, але своїм становищем усі ми: і Дроворуб, і Лев, і я — зобов'язані йому. А Еллі? Скільки вона зробила наїм добра! Вона знищила злих чарівниць Гінгему і Бастінду, вона та її дядько Велетень із-за гір допомогли нам перемогти дерев'яних солдатів Урфіна Джюса. Елілі вивела Підземних рудокопів з Печери і визволила їх. з-під влади жорстоких королів. Ех, та що там говорити про Еллі, ми всі знаємо її подвиги. Я краще нагадаю вам, як Енні і Тім забезпечили нам мир з войовничими Марранами й остаточно скинули владу підступного Урфіна… — Страшило перевів подих після довгої промови і втом: лено закінчив: — Ось чому я повторюю, підкреслюю і ре-зю-му-ю: тільки Енні і Тім принесуть порятунок Чарівній країні. Вони навчать нас будувати теплі житла і шити зимовий одяг. І, можливо… можливо, вони навіть зможуть перемогти злу Арахну!
Крики схвалення заглушили останні слова Правителя. Всі члени Великої Ради були так упевнені в могутності людей із-за гір, що їм здавалося, ніби всі небезпеки минули. Залишалося тільки придумати, як повідомити Енні та Тіма га як доставити їх до Чарівної країни.
Справа була серйозною, всі почали розмірковувати над нею. Після довгого мовчання голос подав Ружеро.
— Друзі, — сказав він, — ми маємо тільки один вихід зі становища. Ми повинні послати по дітей дракона Ойххо. Він уже відвозив до Канзасу Еллі й Фреда, дорогу знає, і ми можемо повністю покластися на його вірність і кмітливість.
Важко було чимось заперечити проти такої слушної пропозиції, всі проголосували «за» і перейшли до обговорення подробиць. Що краще — надіслати листа чи гінця?