Листа написати справа незабарна, але в ньому не розкажеш усього, що треба, та й, крім того, літери на папері не мають такої сили переконливості, як жива мова.
Страшило глянув на Кагги-Карр. Та зрозуміла цей погляд і похитала головою.
— Друже мій, я полетіла б із задоволенням, але ти забув, що за межами Чарівної країни я втрачаю дар людської мови. Яка користь від німого гінця? Треба послати людину.
Були висунуті дві кандидатури — Фараманта і Лестара. Обох кандидатів знала Еллі, обидва вміли і любили поговорити, але механік був потрібніший у Смарагдовому місті, адже він збирався встановлювати центральне опалення в палаці.
— Поїде Фарамант, — була спільна думка.
Вартовий Брами не став відмовлятися. Така далека мандрівка повітрям, на спині дракона трохи лякала. Але заманливо було побачити Великий світ — єдиному з десятків тисяч жителів Чарівної країни.
Часу гаяти не можна було: кожен зайвий день наближав прихід зими, цього незнайомого і страшного явища природи, яке вперше за довгі віки загрожувало Чарівній країні.
Ойххо, як і інші дракони, сховався від Жовтого Туману в Печері. Було б безглуздо викликати його до Смарагдового міста, це відніме кілька дорогоцінних днів. Однак і Фарамант прошкуватиме дуже довго на своїх коротеньких ніжках, та ще невідомо, чи дійде до Голубої країни пішки. Лестар та його помічники швидко спорудили легенькі ноші, а носіями призначили двох дерев'яних кур'єрів. Прудконогі, невтомні, вони годин за сорок доставлять Фараманта до Печери, а там рудокопи, підкоряючись письмовому розпорядженню правителя Руже-ро, спорядять маленьку людину в далеку дорогу. В найостанніший момент ворона Кагги-Карр вирішила супроводжувати Фараманта, і проти цього ніхто не заперечував. Все-таки вдвох їхати веселіше, а легенька Кагги-Карр не обтяжить ні кур'єрів, — ні могутнього дракона.
1 ось дерев'яні кур'єри швидким пружним кроком понесли Фараманта, який зручно влаштувався на ношах.
Попереду біг ще один дерев'яний кур'єр і без увагу кричав:
— Дорогу! Дорогу!
В ті дні не так легко було пересуватися дорогою, викладеною жовтою цеглою. її заповнили незліченні стада тварин, що зібралися шукати притулок у Печері. Вони не знали, чи впустять їх туди люди, але чули, що там, у Підземеллі, ніколи не буває холодів. Дорогою йшли зайці, єноти і кролики, антилопи піднімали над натовпом свої горді голови, тяжко ступали бізони і лосі.
Тигри, рисі, гієни, вовки та лисиці пробиралися обабіч дороги. У хижаків був свій розрахунок. Вони знали, що їх до Печери не впустять, і сподівалися пробратися до країни доброї феї Вілліни, де, як і раніше, панувало літо; чутку про це рознесли птахи. Самі ж птахи давно вже знайшли порятунок від морозів у володіннях Стелли, Вілліни та Арахни.
Зла чарівниця шаленіла, бачачи, як її ліси і луки з кожним днем усе густіше заселялися звірами і птахами з областей, охоплених туманом. Але вона нічого не могла вдіяти з непроханими гостями, надто вже їх насходилося багато.
Арахну страшенно злив і опір людей. Він тривав дуже довго, а вона ж розраховувала на швидку перемогу. Жовтий Туман робив свою згубну справу: роз'їдав легені людей і тварин, змушував сльозитися очі, послаблював зір… Але ці хитрі люди знайшли хитрі засоби для боротьби з лихом. Вони дихали отруєним повітрям крізь листя рафалоо, й отруєні краплинки не проникали їм у груди. Вони захищали очі окулярами зі щільними наочниками, і туман осідав на склі. Вони очищали повітря в своїх житлах способом Урфіна Джюса, того самого Джюса, який відмовився служити їй, могутній Арахні, а замість цього нашкодив у здійсненні її планів.
Дорогами, хоч вони були оповиті туманом, люди ходили майже з попередньою швидкістю: через кожні 20–30 кроків стояли стовпи з указівниками, де було написано, куди яка дорога веде.
Так, підкорити собі людей виявилося справою непростою!
НА ФЕРМІ ДЖОНА СМІТА
повнені життя і сили механічні скакуни Цезар га Ганнібал подолали довгий шлях від Фіолетового палацу до канзаської ферми, доставивши Енні і Тіма в обійми зраділих батьків. Негайно ж викликали з коледжу Еллі, і розповіді відважних мандрівників про їхні пригоди зайняли кілька днів. Еллі гірко картала себе, що вмовила суддів пощадити Урфіна Джюса й замість суворої кари за його злочини обмежитися вигнанням.
— Якби я знала, що він зуміє обдурити Стрибунів… Що він знову захопить Смарагдове місто!.. Якби я знала… — сумно казала вона.