Ночами Тім і Енні доставляли драконові цілий візок різної їжі: котел каші, п'ять відер вареного буряка, два мішки хліба і ще багато іншої смакоти.
Поки на заводі виконувалось замовлення Чарлі Блека, моряк не сидів склавши руки. Замість маленької клітки, в якій прилетіли Фарамант і Кагги-Карр, вправний майстер зробив простору кабіну: в ній зі зручностями могли розміститися четверо людей та їхній багаж. Про те, щоб узяти з собою механічних мулів, не могло бути і мови. По-перше, для них потрібна була б набагато більша кабіна; а по-друге, і це найголовніше, мули не заряджатимуться сонячною енергією в Жовтому Тумані і, отже, виявляться зайвими.
Та ось настав час прощатися. Всі мешканці двох ферм глухої нічної пори зібралися біля віддаленого яру. Поряд з яром на рівному майданчику чорніла гігантська постать дракона. Перед польотом Ойххо з'їв подвійну порцію їжі, щоб не зголодніти дорогою. Кабіна була прив'язана до тулуба крилатого ящера міцними ременями, тюки з листовим залізом, пружинами та інструментами розмістилися ближче до хвоста. Драконові належало нести тяжкий вантаж, але для нього, з його величезною силою, це було ніщо.
Останні палкі поцілунки, обійми, добрі побажання і суворі напуття… Перед тим, як піднятися мотузяною драбиною, моряк запитав племінницю:
— Ти не забула взяти Тіллі-Віллі?
— Ні, дядьку, він лежить у моєму рюкзаці.
Тіллі-Віллі був поганським божком, якого капітан подарував Енні. З усіх божків, привезених ним з островів Куру-Кусу, цей відрізнявся особливою потворністю. Для якої таємної мети взяв його з собою Чарлі Блек, розповімо пізніше.
Останнім до кабіни піднявся Тім О'Келлі. Він ніс під пахвою песика Артошка, який теж став учасником незвичайної експедиції, спорядженої для врятування Чарівної країни від лиходійства злої Арахни.
Ойххо змахнув могутніми крильми, вихор пилюки і сухотрав'я закрутився довкола проводжаючих, і ось уже дракон щез у темному нічному небі.
ПОЛІТ НА ДРАКОНІ
омпанія мандрівників спокійно проспала кілька годин на зручних ослінчиках під рівномірне похитування кабіни. Коли Чарлі Блек та інші прокинулися, позаду залишилося вже багато десятків миль дороги. Капітан та його супутники поснідали і стали дивитися у віконце кабіни. Але мало що можна було розгледіти з великої висоти, на якій тримався Ойххо, і діти занудьгували.
Моряк почав розповідати довгу історію про пригоди, пережиті у Південній Америці, коли він ще був молодим.
Дракон Ойххо невтомно ніс людей на своїх могутніх крилах, і попереду показалася Велика пустеля. Нездоланна і грізна перешкода для пішоходів. Велика пустеля надійно відгороджувала Чарівну країну від решти світу. Та Ойххо легко і швидко змахував величезними шкірястими крилами; його не лякали ні піски, ні чорні камені Гінгеми.
Чорні камені! Як багато спогадів пов'язувалося з ними в пасажирів кабіни! Дивлячись у віконце, Чарлі Блек згадав про те, як утрьох з Еллі і Тотошком вмирали вони від спраги біля Чорного каменя і як ворона Кагги-Карр урятувала їх, з'явившись з гроном чудесного винограду. Мабуть, і ворона думала про те ж, бо дивилася на моряка так виразно, начебто хотіла сказати:
— Пам'ятаю, все пам'ятаю, та анітрохи цим не задаюся!
Чарлі лагідно погладив Кагги-Карр, і та притулилася до його грудей.
А Тім і Енні, помітивши на жовтому піску дві чорні плямки, заговорили про те, як минулого року в цьому місці дівчинка мало не загинула, і коли б не сила та витривалість Ганнібала, Енні залишилася б тут повік.
Та ось під крилом дракона з'явилися Кругосвітні гори, давнє творіння Великого Чарівника Гуррікапа. Непрохідиий хаос гірських пасм і глибоких долин з не звіданими ще таємпицями прослався внизу. Енні з Тімом здивовано думали про те, які вправні та моторні були їхні механічні мули, що зуміли подолати такі перешкоди. Сміючись, хлопчик і дівчинка дали одне одному слово віднині пересікати Кругосвітні гори тільки на драконах або, в крайньому випадку, на гігантських орлах, схожих на того, котрого вони зустріли під час минулої подорожі.
Засніжені вершини і льодовики пропливали внизу, не засліплюючи людського зору. їхню білизну і блиск скрадав шар Жовтого Туману, що звисав над горами. Правда, тут він не заважав видимості.
Зовсім інше чекало наших героїв, коли вони опинилися над Чарівною країною. Сам по собі туман не був таким уже і густим, але з висоти, на якій летів Ойххо, землі зовсім не було видно. Могутній ящер посилено змахував крильми, але жовта імла оточувала дракона зусібіч, і здавалося, що він зовсім не рухається.