Оскільки маленьким коникам Чарівної країни не під силу було впоратися з важким фургоном, то штаб Страшила вирішив, що пересувну фортецю тягтимуть дуболоми. Їм же доручили ще одне важливе завдання: заводити самохідного велетня.
Пружини, які приводили в рух ноги, руки, шию гіганта, були такими потужними, що піддавалися тільки силі дуболомів. Кілька дерев'яних людей піднялися драбинами, прикладеними до тулуба Тіллі-Віллі, і вставили ключі в спеціальні отвори. Ключі поверталися зі скрипом, пружини гули від напруги, але заведені до кінця, вони зможуть працювати кілька годин.
Головним начальником над усіма дуболомами, що рушили в похід, призначили колишнього генерала Лана Пірота. Він виявився здібним адміністратором.
ПЕРШІ КРОКИ ЗАЛІЗНОГО РИЦАРЯ
о складу гарнізону пересувної фортеці ввійшли Страшило, Залізний Дроворуб, Дін Гіор, Фарамант, лікар Бориль, Кагги-Карр, гості із-за гір: Чарлі Блек, Енні, Тім і Артошко. Леву з його масивною тушею у фургоні місця не знайшлося, і він, дуже невдоволений, залишився в Смарагдовому місті. Членом бойового загону був і Лестар, але йому належало мандрувати в череві Тіллі-Віллі.
Для огляду місцевості в животі та спині велетня було зроблено кілька засклених круглих віконечок, через них Лестар зможе бачити все, що робиться і попереду, і позаду. А ті величезні очища, що були зроблені в голові Тіллі-Віллі й могли обертатися в своїх орбітах, призначалися для постраху ворогів. Так спочатку розраховували творці Тіллі-Віллі, але не так виявилося на ділі, про це розповімо далі.
Все було готово до відправлення в далеку і небезпечну дорогу. Мішки і кошики з провізією, бочечки з питною водою укладені під лавками. Отруєне повітря очистили способом Урфіна Джюса. Зробити це було необхідно: спробуйте дихати багато днів підряд у тісному фургоні крізь листя рафалоо. А тепер отруйні краплини Жовтого Туману не проникнуть у пересувну фортецю, настільки щільними були її стінки, підлога і дах. Для вентиляції Лестар просвердлив у стінках кілька отворів, захищених надійними фільтрами з листя рафалоо. Щоб почуватися у фургоні добре, належало рідше виходити на вулицю та якнайшвидше зачиняти за собою двері.
Лестар, який зручно влаштувався в кабіні самохідного гіганта, натис на головний ходовий важіль. У нутрощах Тіллі-Віллі щось заскрипіло, заскреготало, клацнули пружини, і велетень важко ступив по мерзлій землі.
І тут сталося диво: зробивши перший крок, Тіллі-Віллі ожив! Зрештою, такий випадок можна називати дивом у штатах Канзасі, Огайо або Коннектікуті, а в Чарівній країні це було звичайним явищем.
Хіба там не жили, не рухалися й не мали всіх людських почуттів і здібностей солом'яна людина Страшило та Залізний Дроворуб? Хіба не ожили і не заговорили механічні мули Цезар та Ганнібал, як тільки перейшли кордон Чарівної країни? І те, що Тіллі-Віллі раптово ожив, усі учасники походу визнали радісною, але аж ніяк не дивовижною подією.
Тіллі-Віллі, крутячи головою, оглядався навсібіч, адже його величезні очі, призначені тільки для постраху ворогів, почали бачити.
Велетень Заговорив гучним низьким голосом:
— Дайте, будь ласка, мені дзеркало, хочу поглянути на себе. Цікаво ж знати, як виглядаєш збоку.
Через кілька хвилин принесли найбільше дзеркало, яке тільки знайшлося в палаці, ретельно його протерли і підвісили на поперечині, під якою складали Тіллі-Віллі. Велетень прискіпливо вибрав місце, звідки найкраще було видно, і довго розглядав свою фізіономію. Потім голосно зареготав.
— Оце я, оце молодець, красень! Ніхто з вас, людей, не має таких виразних очей, клянусь ураганом! — у захваті вигукував Тіллі-Віллі.
Слухачі мимоволі розреготались, зрозумівши, що ще під час свого створення залізний велетень устиг перебрати морські слівця капітана Блека. Скільки ж див у цій незвичайній країні!.. А Тіллі-Віллі говорив далі:
— А які в мене симпатичні щоки, яке чарівне підборіддя! Ви, люди, просто смішні потвори в порівнянні зі мною!.. Але де ж мій татусь Чарлі, за задумом якого ви, люди, зуміли змайструвати такого прекрасного хлопчика, як я?! Агов, швидше покажися мені, рідний татусю Чарлі!
Моряк вийшов уперед, трохи ніяковіючи і в той же час гордий від слів свого механічного дітища. Та оскільки знизу його було погано видно, він виліз на найвищу драбину, яку підтримували Мигуни.