— Я радий, що зумів догодити тобі, мій хлопчику, — прокричав він у рупор. — Ми так старалися…
— Тату, прийми, будь ласка, цю трубку, — попросив Тіллі-Віллі. — Мої чудові вуха почують кожне твоє слово без неї, проковтни мене акула!
Чарлі Блек засміявся:
— А ти знаєш, що таке акула?
Велетень не бентежачись, відповів:
— Напевне, щось подібне до тої чаклунки Арахни, для боротьби з якою ви мене зробили. І ти, тату, не хвилюйся: своє завдання ви виконали відмінно. Я зрозумів це ще тоді, коли одержав можливість володіти своїми почуттями. Знайте всі, що дух мій твердий, і нехай ударить мене грім, я битимуся, як лев!
Сміливий Лев, який був присутній при цій сцені, дуже втішився таким порівнянням і подякував за нього Тіллі-Віллі.
Залізний Велетень ніжно промовив:
— Татусю, любий, як я хочу пригорнути тебе до своїх люблячих грудей, але боюся, що це не закінчиться добром. Здасться, ви, люди, надто вже крихкі створіння!
— Звичайно, такі ми вже від природи, — пояснив одноногий моряк. — Так що краще, синку, ти виявляй свою любов і вдячність на словах, це буде безпечніше для мене. А тепер тп мусиш пройти через он ті ворога, — сказав Чарлі Блек. — Крокуй уперед!
Підійшовши до воріт, велетень зупинився здивовано.
— Тату Чарлі, тут надто низько для мене. Мені не пройти під цією аркою…
Чарлі Блек збентежено признався, що сталася помилка, доведеться ламати арку.
— Я візьму це на себе, татусю, — сказав гігант і зажадав найміцнішу кпрку.
Міцно затиснувши інструмент у металевому кулаці, Тіллі-Віллі влучними ударами став руйнувати стіну. Навсібіч полетіли цеглини, і глядачі кинулися тікати хто куди.
Кількох хвилин виявилося достатньо, щоб зробити прохід, і Залізний Рицар вийшов на площу. Фургон, якого тягли дуболоми, подався за ним.
Коли гігант ішов вулицею з мечем у правій руці і щитом у лівій, його голова піднімалася над третіми поверхами будинків, і городяни, виглядаючи з вікон, проводжали Тіллі-Віллі захопленими вигуками:
— Привіт нашому рятівникові! Слава майбутньому переможцеві Арахни!
Тіллі-Віллі важно розкланювався на всі боки.
— Надійтесь на мене, громадяни! Тіллі-Віллі молодим, але він не підведе!
Звичайно, велетень не міг впити з міста через браму, але це передбачили: частину муру було завчасно розібрано. Пором не міг витримати ваги богатиря, і Тіллі-Віллі пішов убрід, зауваживши мимохідь:
— Гадаю, мої шви досить герметичні і я не промокну.
Тут подав голос Лестар:
— Не хвилюйся, все зроблено на совість!
Тіллі-Віллі іронічно сказав:
— Ага, це ви, мій водій! Коли не помиляюся, вас звуть Лестар? Правду кажучи, ви не дуже мені потрібні, але залишайтеся на своєму місці. Дубльована система ніколи не завадить…
Розхваставшись, Тіллі-Віллі втратив контроль над своїми рухами, послизнувся на м'якому дні канави, змахнув руками і мало не впав у воду. Якби це сталося, то перед Чарлі Блеком та його помічниками постало б надзвичайно складне завдання — підняти його з канави.
На щастя, Лестар не розгубився. Він натне на відповідні важелі, залізне громаддя випрямилося і рушило до протилежного берега, ламаючи кригу, що скувала береги.
Коли Тіллі-Віллі вибрався на берег, Лестар м'яко дорікнув йому:
— Зазнайство часто доводить до біди.
— А що таке зазнайство? — запитав велетень. Вислухавши пояснення, він винувато мовив:
— Я більше не буду зазнаватися…
Ввечері Лестар розповів Чарлі Блеку та іншим учасникам походу про цю дитячу витівку Тіллі-Віллі, через яку експедиція мало не потрапила у важке становище. Одноногий моряк відповів на це:
— Знаєте, друзі, я ще в Канзасі вирішив, що нашим помічником у боротьбі з Арахною повинен стати не хто-небудь, а хлопчик. Так-так, не дивуйтеся, саме залізний хлопчик на тридцять ліктів зростом. Тут, на Смарагдовому острові, складаючи його металеві деталі докупи, я навіював їм, що майбутній Тіллі-Віллі повинен бути по-хлопчачому сміливим, з презирством ставитись до небезпек, жадати подвигу…
— Дядечку Чарлі, це в тебе вийшло здорово! — в захваті вигукнула Енні. — Коли б наш Тім мав тридцять ліктів зросту і був увесь залізним, він поводився б саме так!
І всі у фургоні вирішили, що Чарлі Блек досяг того, чого хотів, а життя довершить решту.
КОРОЛЕВА ПОЛЬОВИХ МИШЕЙ
оли дуболоми обережно спустили фургон з порома і готові були тягти його дорогою, викладеною жовтою цеглою, Енні раптом зронила запитання, невинне, на перший погляд, але яке, однак, дуже збентежило всю компанію: