— Це означає, що я вже не сидітиму в твоєму череві йг не обтяжуватиму тебе своєю нікчемною персоною.
— А це вже дарма, — засмутився Тіллі-Віллі. — Ваша вага для мене немов пушинка, а крокувати дорогою без могс водія і, наважуся сказати, наставника і друга буде дуже сумно! «Ні з ким і слівцем перекинутися. Прошу вас, шановний Лестаре, зайняти своє місце!
Механік задоволено усміхнувся і поліз у кабіну.
Розумовий розвиток велетня пішов віднині швидко, але це обходилося дуже дорого його наставникові Лестару. Вдень Тіллі-Віллі крокував за фургоном, а вночі в нього було доволі часу для роздумів, і він не давав механікові спочинку. Запитання сипалися одне за одним, як у трирічної дитини, і їм не було кінця.
— Що таке сонце і чому воно ходить по небу?
— Звідки беруться річки?
— Чому вночі темно?
— Чого дме вітер?
— Чому в мого тата одна нога?
— Як живуть люди за горами? — І так далі і тому подібне.
Добряк Лестар вибивався з сил, намагаючись у міру своїх можливостей просвітити допитливого Тіллі-Віллі, і закінчувалося тим, що він засинав на півслові…
Відтоді рідко якої ночі Лестарові вдавалося досхочу поспати, тому він прагнув надолужити втрачені години вдень, коли гігант залишав його в спокої. Так, клопітна», дісталася посада маленькому механікові з країни Мигунів — стати наставником юного Тіллі-Віллі.
ПІДСТУПИ ЧАКЛУНКИ АРАХНИ
овернемося до того місця, коли було завершено переобладнання Залізного Рицаря. Бойовий загін Страшила і Чарлі Блека, який незмірно збільшив свою силу та боєздатність, рушив у дорогу. Тепер, коли фургон наблизився до володінь Арахни, вимагалася особлива обережність. Рушати в розвідку за допомогою килимка Чарлі Блек не міг, але в загоні був такий випробуваний боєць, як Кагги-Карр. Вона відлітала на кілька миль уперед, оглядала дорогу, шмигала всюди й поверталася з цінними повідомленнями.
Коли зустрічався рівчак, через який треба було перекинути міст, за роботу брався Залізний Рицар. Він зрубував величезні дерева й укладав їх на місце за вказівками Лестара.
Невдовзі наші герої переконалися, що Арахні відомо про їхнє наближення. Фургон просувався лісового галявиною, і раптом у найвужчому її місці, затріщала вісь. Пасажири покотилися по нахиленій підлозі, б'ючись об стійки, налітаючи один на одного. Почулися стогони, відчайдушно заверещав Артошко, якого причавив Залізний Дроворуб.
— Ми потрапили в пастку! — вигукнув Чарлі Блек. — Безсумнівно, це справа рук Арахни.
Поки люди намагалися підвестися, до місця події на-юдився Тіллі-Віллі. Він витяг фургон з пастки і поставив на рівне місце. І одразу ж запитав схвильованим голосом:
— Таточку Чарлі! Ти неушкоджений, у тебе нічого не зламано?
— Ні, ні, мій любий хлопчику, — зворушено відгукнувся одноногий моряк. — У мене тільки ґуля вискочила на лобі.
— А що таке «ґуля»?
Довелося пояснювати і це допитливому велетню. Лише після цього Чарлі і механік Лестар узялися робити нову пдсь та лагодити поламане колесо. А Бориль вправляв вивихнуті руки і ноги, змащував цілющою маззю подряпини.
Ремонт фургона закінчився тільки під вечір, і вирішено було залишитися тут на нічліг.
— Все ще вдало минулося, — сказав Блек, — могло бути набагато гірше. З чаклункою треба бути обережними.
— Ми не повинні потрапляти в ями, — важно заявив Страшило. — Яма — погана штука, а рівне місце — дуже добре. Якщо весь час їхатимемо по рівному, ми ніколи не провалимося в яму.
Всі погодилися, що Страшило має рацію, але, на жаль, його порада не допомагає розрізняти замасковані пастки.
Наступного дня загін зупинився на нічліг у долині, на березі глибокої річки. Чарлі Блек, Енні, Дін Гіор, Фарамант, Бориль, Тім, що залишився ночувати у фургоні, спали, натомлені дорожньою тряскою. Тільки Страшило і Залізний Дроворуб, котрі не знали, що таке сон, розмовляли, а тема їхньої розмови впродовж багатьох років була одна і та сама: що краще — мозок чи серце.
Під час палкої суперечки друзі почули, як десь оддалік щось глухо гепнулося, і в ту ж мить земля здригнулася.
— Десь стався обвал, — зауважив Дроворуб і продовжував доводити, що коли в людини любляче серце, їй мозок не потрібний.
Минуло близько години. Чарлі Блеку приснилося, що він пливе на кораблі, а навколо бортів жебонить вода. Моряк прокинувся і з подивом почув, що вода насправді жебонить і плюскоче під фургоном. Він розчинив двері, глянув: довкола, наскільки було видно в пітьмі, розливалася вода.