— Тривога! — закричав Чарлі. — Повінь!
Дін Гіор, Фарамант, Бориль, Тім, Енні зірвалися зі своїх місць.
Лестар, звичайно, спить у своїй кабіні, а Тіллі-Віллі не здогадається прийти нам на допомогу, — висловив припущення Дін Гіор. — Він не розуміє, в якому небезпечному становищі ми опинилися. Побіжу до нього!
Закинувши за плечі свою розкішну бороду, яку Енні дуже слушно заплела напередодні в три кіски, Дін Гіор вибрався з фургона. Йому довелося брести до велетня Тіллі-Віллі по груди у воді, але Довгобородий Солдат добрався до ніг гіганта і замолотив по них кулаком.
Що трапилося? — закричав, протираючи очі, Лестар; він тільки встиг задрімати після розмови з вихованцем.
— Виглянь назовні і дізнаєшся! — відповів Дін Гіор.
Тим часом і Тіллі-Віллі зрозумів: відбувається щось негаразд; він бережно підхопив Діна Гіора і посадив собі на плече.
Зачинивши двері фургона за Діном Пором, Чарлі Блек дорікнув Страшилу, Залізному Дроворубові і Лану Піроту, котрий з'явився з доповіддю, за те, що вони не подали вчасно сигналу тривоги. Страшило і Дроворуб виправдувалися тим, що вони — сухопутні істоти і звуки води їм незнайомі, а колишній генерал доповів, що річка вийшла з берегів раптово; його хлопці не встигли оговтатися, як опинилися у воді.
Зрештою, шукати винуватих у недогляді не було сенсу; причину пригоди зрозуміли всі. Шум, почутий Дроворубом і Страшилом, був звуком обвалу, який улаштувала чаклунка, щоб перекрити річку. Вода піднімалася дедалі вище, і фургон поплив, погойдуючись на хвилях. Він не мав жодної щілинки, і вода не просочувалася всередину.
— Наша фортеця перетворилася на корабель з капітаном Чарлі Блеком, ура! — в захваті закричав Тім. — Наказуйте, капітане, юнга Тім О'Келлі виконає свій обов'язок!
Але Чарлі було не до веселощів. Становище ставало небезпечним. Фургон могло занести в такі нетрі, звідки його не витягнеш. Дуболоми не могли втримати його: зроблені 8 дерева, вони самі пливли разом з фургоном.
На щастя, приспів Тіллі-Віллі. Він підійшов до плавучої фортеці і передусім поцікавився здоров'ям і самопочуттям тата Чарлі і вже потім ухопився величезною ручищею за голоблі. Рух зразу припинився.
Ніч була така темна, що довелося ждати ранку для прийняття якогось рішення. Гарнізон фортеці якось дочекався зоріючого світанку. Чарлі вирішив пробиватися на сухе місце: руйнувати греблю, споруджену Арахною, означало втратити багато дорогоцінного часу.
Ворона полетіла в розвідку. Через півгодини вона повернулася з донесенням, що знайшла похилий берег, на який можна легко витягнути фургон.
Капітан прихопив з собою з міста запас мотузків. Він кинув кінці дуболомам, і ті прив'язалися до голобель та коліс. Тіллі-Віллі з плюскотом ступав по воді, тягнучи за собою фургон. Ворона летіла перед гігантом, показуючи потрібний напрямок.
— Земля, земля! — закричали пасажири фургона, як колись кричали матроси Колумба.
Дуболоми на чолі з Ланом Піротом вилізли з води мокрі, жалюгідні, з облізлою фарбою, але, однак, силу! не втратили. Коли все було приведено до ладу, маленький загін рушив далі дорогою, яку розвідувала ворона.
— Гм, небезпечний противник ця чаклунка, вона дуже хитра і винахідлива, — занепокоєно сказав моряк. — Які ще сюрпризи вона нам підготувала?
[А нового сюрпризу довго ждати не довелося. Ввечері наступного дня, коли караван проходив скелястою ущелиною, — земля раптом задвигтіла і зі схилів ущелини покотилося велике каміння. Гуркочучи і підскакуючи на нерівних місцях, уламки скель розбивалися на шматки, які летіли зі швидкістю гарматних ядер.
Тіллі-Віллі з дивовижною спритністю закрив своїм масивним тілом фургон і виставив перед собою величезний щит — приймати удари каменюк.
Бомбардування тривало кілька хвилин, і за цей час юний Залізний Рицар зумів відбити десяток снарядів, які могли рознести фургон на тріски і знищити людей, що знаходилися в ньому. Каменюки зі страшним гуркотом ударялися в' щит, оглушуючи бійців, що сховалися в пересувній фортеці.
Нарешті канонада вщухла. Завдяки винахідливості та спритності Тіллі-Віллі все обійшлося без великих збитків. У фургоні було вщент рознесено одне колесо, дуболому Альгену відірвало руку, а на щиті залишилося кілька добрячих вм'ятин. Замінивши колесо (Чарлі мав запасні) і вставивши Альгенові руку, експедиція поспішно покинула небезпечне місце. Коли фургон вибрався з ущелини, мандрівники помітили, як над ними в тумані пролетіла Арахна, мерзлякувато кутаючись у свою синю мантію.
— Очевидно, Раміна не виконала свого бойового завдання, — сказав Страшило. — Чаклунка літає на килимі, отже, миші його не з'їли.