Мудра Раміна передбачила і це. її ад'ютанти помчали від майданчика, і незабаром свіжі дивізії, що були в резерві, накинулися на рештки килима з новими силами. Смішно було дивитися, як дві мишки, вхопившись за довгу нитку, тягнули її кожна до себе, потім нитка розривалася і подруги суперниці падали на спину, дриґаючи в повітрі лапками.
Наказ Раміни був виконаний з військовою точністю: під райок килим щез, зате сіре воїнство не могло зрушити з місця: так обтяжила мишей з'їдена шерсть.
Цього ранку Арахна прокинулася трохи раніше, ніж завше: щось її ніби штовхнуло під бік і змусило вилізти з печери. Глянувши туди, де звечора був розстелений килим, чаклунка зімліла: замість його пістрявої барвистості вона побачила щось сіре, рухливе, з нечіткими обрисами.
Даремно чарівниця шукала очима варту. Гноми давно виявили зникнення килима і, знаючи, що за недогляд їх жде страшна кара, причаїлися в якійсь схованці. Арахна ступила кілька кроків уперед. Сіре покривало заворушилося, почало міняти форму.
— Миші! — охнула чаклунка. — Мій килим з'їли миші!
Найпростіше було кинутися на цю сіру живу масу і передушити її ногами. Але Арахна, як багато жінок, боялася мишей. І хай не дивується цьому читач, а згадає, як бояться сірих звіряток слони, велетні тваринного світу.
«Мені поможуть коти», — подумала Арахна.
Вона кинулася до печери, дістала чарівну книгу і швидко пробурмотіла заклинання, що викликало котів. А тієї пори дуже багато диких котів зібралося в країні Арахни, вони прибули сюди із сусідніх областей, рятуючись від Жовтого Туману.
Руді, смугасті, чорт, покусані і подряпані в битвах з суперниками, коти сотнями збігались на поклик чаклунки зусібіч, задерши хвости і голосно нявкаючи.
І тут сталося таке, про що літопис гномів розповідає з подивом і захопленням.
Миші прагнули опинитися якомога далі від котів, а оскільки коти наближалися звідусіль, то єдиний шлях порятунку був — злетіти у небо. Животи в мишей були набиті шерстю, а чарівна шерсть і в мишачих утробах не втратила чарівної сили. А чи багато треба тієї сили, щоб підняти в повітря мишу?
Підкоряючись даному подумки наказу нових хазяйок, чарівна шерсть виконала свій обов'язок, і незліченна мишача зграя знялася в повітря на чолі зі своєю королевою. Люті коти знайшли замість ласої здобичі порожне місце і вступили в жорстоку битву один з одним.
А миші, правлячи хвостиками, як рулями, і вже свідомо віддаючи накази чарівним шерстинкам, подалися геть від печери Арахни. Вони весело пищали в польоті й обмінювалися враженнями з приводу зручностей нового засобу пересування.
Чи довго залишалися наші миші літунами? На жаль, ні. Поступово вони знову стали звичайними земними істотами, яким судилося пересуватися на чотирьох лапках. Але чарівна шерсть розсіялася по всій країні, і навіть працелюбним гномам не під силу було її зібрати.
Так чаклунка Арахна втратила свого килима-самольота. І вона з цілковитою ясністю зрозуміла, що тепер битва із залізним велетнем, який супроводжує фургон, неминуча. Маючи чарівний килим, Арахна могла втікати від нього повітрям; але тепер вона, як і Тіллі-Віллі, прикута до землі. І знову, вкотре вже, згадалося їй зловісне попередження Урфіна Джюса…
Зібравши два десятки гномів з тих, які ще не встигли розбігтися, Арахна послала їх у розвідку. Вони мали з'ясувати, де перебуває фортеця на колесах і чи правильним шляхом просувається вона до печери. А сама Арахна стала готувати собі зброю — величезну палицю із залізного дерева, що славилося своєю міцністю.
НОВИЙ СОЮЗНИК
оли Тім прилетів до табору, друзів і повідомив, що килим Арахни більше не існує, там усі зраділи, і навіть дуболоми на радощах виконали якийсь незграбний танець, дуже засмутивши Лана Пірота: він же розумівся на цьому.
— Тепер чаклунці від нас нікуди подітись, — самовпевнено сказав Страшило. — Вона могла літати, а ми ні. І нам неможливо було її впіймати. Тепер не лише ми не можемо літати, а й вона теж; отже, ми її зловимо.
— Боюся, це не зовсім так. Звичайно, наші шанси на перемогу дуже зросли. Наш хлопчик Тіллі-Віллі розвивається не по днях, а по годинах, просто як у казці. Ви всі помічаєте, як він буквально на очах стає дедалі спритнішим, швидшим і розумнішим. Та все ж я боюся, що він не зможе наздогнати Арахну, якщо справа дійде до погоні. Чаклунка прудка, робить великі стрибки, може вмить змінювати напрям свого бігу. А наш хлопчик надто важкий для цього…