Радісне потрясіння пройняло наших подорожніх, коли вони підійшли до міської брами. Брама, як завжди, була зачинена. Енні тричі вдарила в дзвін, віконце сторожа відчинилося, і звідти визирнув Фарамант. Він був у зелених окулярах! Виявляється, Вартовий Брами полишив караван годину тому, випередив супутників і зайняв звичне, за багато років обжите місце в сторожовій будці.
— Хто ви такі і чого прийшли до нашого міста? — суворо запитав Фарамант, хоча в кутиках його очей чаїлась усмішка.
— Я — Тричі Премудрий Страшило, Правитель Смарагдової країни, йду зайняти місце, яке належить мені по праву.
— Я — Залізний Дроворуб, Правитель Мигунів, іду погостювати у вашому чудовому місті на запрошення свого друга Страшила.
— Я — Велетень із-за гір, моряк солоної води, йду до вашого прекрасного міста відпочити після важкої боротьби з могутньою чаклункою Арахною.
Потім і інші подорожні відрекомендувалися за всіма правилами. Брама відчинилася, і Фарамант зустрів прибульців з кошиком, повним зелених окулярів.
— Смарагдове місто вітає вас, прибульці, — поважно сказав Вартовий Брами, — але ви повинні надіти зелені окуляри. Такий наказ Гудвіна Великого і Жахливого, і слово його — закон!
Подорожні, сміючись і кепкуючи з Фараманта, наділи зелені окуляри, і все довкола них заблищало різнобарвними відтінками зеленого кольору — від ніжно-бірюзового до темно-зеленого і аквамаринового.
Страшило, Дроворуб, моряк Чарлі і решта ввійшли в місто, і що тут почалося!
На ґанках будинків і балконах товпилися люди; дітлахи обліплювали дахи, тримаючись за труби, флюгери і різьблені окраси; з прочинених вікон визирали дідусі та бабусі. Від вигуків захоплення дзвеніло повітря, звідусіль летіли оберемки квітів…
І серед усього цього радісного гармидеру метушилася скуйовджена, охрипла від крику Кагги-Карр, головна розпорядниця урочистостей! Це вона ще напередодні з'явилася сюди, попередила жителів міста й околиць про прибуття Страшила та його друзів і влаштувала їм небувалу зустріч.
Процесія, супроводжувана тисячами тріумфуючих городян, пройшла по килиму квітів, що встеляли вулиці, і вступила на палацову площу. Посеред неї, як у минулі щасливі часи, клекотав і переливався веселковими барвами головний міський фонтан, а з басейну, пустуючи, вистрибували золоті і срібні рибки.
Палац Страшила з широко розчиненими дверима, з дзеркальними вікнами готовий був зустріти господаря та його гостей. Слуги до блиску натерли паркет, ні порошинки не залишили на стінах і стелях. Шовкові і оксамитні портьєри звисали з позолочених дверних карнизів, і всюди виблискували смарагди, смарагди, смарагди!..
їхній нестерпний блиск засліплював очі, і тричі правий був розумний Фарамант, коли примусив наших героїв надіти зелені окуляри. Біля дверей Тронної зали з колосальним тортом на золотій тарелі зустрів гостей кухар Балуоль у білому фартусі і білому ковпаку, а в самій залі були накриті столи з безліччю різноманітних, найвишуканіших страв.
У Тронній залі друзів чекав Сміливий Лев. Цар звірів постарів для довгих, небезпечних мандрівок, але він був безмежно щасливий зустріти Енні, і Велетня із-за гір, і всіх інших живими і здоровими. Він плакав від радощів і витирав сльози китичкою хвоста.
Та Енні надзвичайно вразило те, що до неї з шанобливим поклоном підійшов довгов'язий худий лікар Робиль у парадному вбранні, з орденами на грудях, і в руці в нього був срібний обруч, який, за словами Дроворуба, загубився разом з ручною ланню Ауною.
А все пояснювалося дуже просто. Коли на країну впав Жовтий Туман, невидимка Ауна прийшла до Фіолетового палацу шукати притулку у своєї хазяйки Фрегози, і срібний обруч був знятий з шиї втікачки. На жаль, це трапилося вже після того, як Залізний Дроворуб подався до Смарагдового міста, і коштовний талісман залишався в країні Мигунів до зникнення туману.
Зраділа Енні швиденько наділа прикрасу на голову, але їй, звісно, не спало на думку натиснути на рубінову зірочку, щоб стати невидимкою. Навіщо робити такі фокуси в колі друзів?
Тім сказав:
— Шкода, що ми не одержали цю річ раніше, до того, як пішли воювати з Арахною. Я проник би до неї в печеру і викрав би чарівну книгу.
Енні заперечила:
— Гадаю, з цього нічого не вийшло б. Книга була захована надійно, і без допомоги гномів знайти її не вдалося б. А якби ти її і знайшов і ми розчаклували країну від Жовтого Туману, то невідомо, що трапилося б далі. У злої феї могли бути ще страшніші заклинання, і вона наслала б на країну щось гірше, ніж Жовтий Туман.