Він потягнув пса за повід і вклав мені його в руку з обережністю, дивною для статури регбіста.
— Даруйте. Моя Бландіна дуже гаряча.
Я чула, як відповідала, що все гаразд — і почервоніла. І він теж спалахнув. Регбіст побажав мені доброго дня і побіг далі разом зі щасливою сучкою. Ми ж завмерли, дивлячись їм услід: вони віддалялися супроти вітру, який дув із моря.
— Та годі вже видивлятися! — зауважила я своєму товаришеві по полюванню на партнерів. — На кого ми схожі?!
Я ніяк не могла оговтатися від бажання, яке викликав у мені месьє Макарон. Раптом я подумала, що можна повернутись і подивитися на нього — такого беззахисного в дитячому ліжку. Мене переповнили почуття.
І тут ми підскочили. Гучне ревіння розірвало тихе шурхотіння крил мартинів. Так могло ревіти тільки одне авто. Добігши до рогу вулиці Карно, ми побачили тільки, як сіра «Мазераті» звертає на площу Казино — на повній швидкості і без попереднього розігріву. Неможливо! Фред нізащо б так не вчинила зі своїм улюбленим болідом.
Тривожними кроками я перетнула хол. Нервова усмішка Елізабет розвіяла підозру в крадіжці. Я кинулася до кімнати, де Зібал, сяючи від щастя, стояв перед напівпорожньою шафою.
— Це через мене, — відразу заявив він. — Але не з тієї причини, про яку ти могла б подумати.
Через п’ять хвилин після того, як Аліса і Жуль пішли на прогулянку, я відчинив покоївці, яка гордо повідомила, що очікується безхмарна погода, і поставила на стіл перевантажену тацю.
— Я не знаю, що до смаку месьє, тож принесла і каву, і чай, сік і помаранчевий, і ананасовий. Усім доброго дня!
Я обережно, аби не порушити сну, постукав у стулки, що розділяли кімнати.
— Неси! — буркнула Фред.
Я увійшов, відсунувши штору, — і поставив тацю на ліжко. Потім розчинив віконниці і привітався з мартином, який чекав обслугу, сидячи на стільці. Зачинивши вікно, я обернувся й сказав Фред, що мені дуже шкода.
— Еге ж, я й бачу, — пробурмотіла вона, розставляючи чашки. — Не треба цих світських манер! Якщо вас справді так одне до одного тягне, то я тільки рада і поступаюся місцем. Свічку тримати не буду. Тим паче, що ти — геній.
І вона кивнула в бік теки, папери з якої були розкидані по килиму. Упевненою рукою Фред налила собі каву.
— Мені сподобалися твої бактерії, однак звичайних людей це може налякати — занадто схоже на епідемію. Залишимо це про запас, коли прославишся. А що справді варте уваги — причому у недалекому майбутньому — то це лікарські рослини, з яких на замовлення можна виготовляти ліки. Ти точно впевнений у тому, що написав?
— П’ять років досліджував їх у власній ванній. І маю свідоцтво про винахід.
— Винахід рослин?!
— Ні, винахід способу кореневої ексудації. Це єдиний метод видобутку хімічних елементів з подібною віддачою.
— Але ти стверджуєш, що можеш у сто разів збільшити виробництво протиракового таксолу з глиці, зокрема тису — а докази маєш?
— Маю.
— То можна починати виробництво?
— Справа за фінансуванням.
— Це я тобі забезпечу.
І Фред умочила круасан у каву, потім ковтнула вміст чашки, прожувала, підвелась і відчинила шафу. Вона дістала валізу і почала закидати у неї речі, переказуючи свій план приступу до міжнародної сільськогосподарської корпорації:
— Мій адвокат Дафна Шассань — до речі, найкраща в Парижі — виграла для них процес. Підпиши довіреність на моє ім’я — вона лежить на тумбочці біля ліжка. Поки що я не бачу якихось проблем: угоду ми можемо скласти у вересні. До речі, «лікарські рослини» — це якось дешево. Раджу тобі іншу назву — Plant Advanced Technology. Що ж, я їду, Алісу бачити не хочу. Чекай на новини!
Я підписав аркуш із п’ятьма рядками, що мали розвернути моє життя у певному напрямку. Хай там як, обману я не боявся і втрачати не мав чого.
— Обіцяй, що піклуватимешся про неї! І не квапте подій. Залиш ініціативу за Алісою — так, як цієї ночі. Удай, ніби допомагаєш їй розпалити тебе, якщо вдасться: так ти завоюєш її довіру. Вона вирішить, буцімто допомагає таким чином вирішити твої негаразди з жінками. А це — ще краще! То як, я можу розраховувати на тебе?
— Можеш.
Уже за дві хвилини вона стояла у ліфті. Я налив собі чаю та намастив маслом хлібець — хотів додати собі сил. Але й налякала вона мене, ця товстуха! Цієї ночі у нас з Алісою все йшло якнайкраще — а тепер я раптом збагнув, що її сексуальність лише відновлювалась. Фред — відчуваючи провину чи прагнучи помсти — обернула бажання на умови домовленості: чари й спонтанність ніби розчинились у її дешевому розрахунку, мов із банального журналу.