Доля сприяла йому. Потьомкін знову повірив, що став її обранцем. Спочатку відзначився у битві під Фокшанами, а під Сілістрією, очоливши відділ, до якого прикомандировані були козаки, вщент розгромив семитисячний корпус кінноти Черкес–паші й відібрав у нього всю артилерію. Прозоровський змушений був визнати у своєму донесенні цариці, що причинець здобутої перемоги — Потьомкін, і за місяць — о пресвятий Сергію! — Григорій Олександрович отримав милостивого листа від її величності.
«Милостивий генерал–поручику і кавалере, — дарувала цариця у листі і ласку й чин, — я вірю, що все ви робите з гарячого старання для батьківщини й особисто для мене. Але не наражайтеся без потреби на небезпеки. Я завжди до вас прихильна…»
Генерал–аншеф стояв перед дзеркалом з томиком Вольтера в руці, гризучи нігті; на нього дивився розчухмарений циклоп, якому стократ виплатилося втрачене око.
Після інциденту в більярдній цариця почала помітно холонути до Орлових. Правда, героєві Чесми влаштувала у Петербурзі парадний прийом, та, надавши йому почесне прізвище «Чесменський», зразу ж послала його до Ліворна. Григорія відправила на смертельний герць — приборкати чумний бунт у Москві.
Потьомкін воював. Цариця чекала на нього з лавровим вінком, та серце жіноче химерне, навіть якщо воно царське.
Із Царського Села до Петергофа карету Катерини супроводжував двадцятивосьмирічний гвардійський поручик Васильчиков, вродливий і скромний офіцер. Сорокатрирічна цариця, якій через війну марно збігали останні роки молодості, пожаліла себе й віддала Васильчикову золоту шкатулку в подарунок за зразковий порядок відділку.
Григорій Орлов, уцілілий після московської операції, саме в той час перебував у Фокшанах на переговорах з турецькими послами. Він ще раз понадіявся на свою всесильність: задешпетував з Румянцевим, погрожуючи йому шибеницею, зірвав переговори й поїхав до Ясс, де ніч і день бенкетував у подарованому колись царицею діамантовому костюмі за мільйон карбованців. Та його всесильність закінчилася разом з бенкетом: тут його застала приголомшлива звістка, що в апартаментах цариці оселився якийсь Васильчиков.
Орлов погнав щодуху до Петербурга, та його зупинили в Гатчині під приводом карантину. Григорій, близький до самогубства, бешкетував, а тим часом цариця витурила парвеню Васильчикова з палаца, всунувши йому до кишені тридцять тисяч карбованців асигнаціями, і викликала з театру воєнних дій Потьомкіна вже в чині генерал–ад’ютанта її величності — офіційного фаворита.
Нарешті сталося те, чого так уперто домагався зубожілий дворянин Гришка Потьомкін, мужньо витримуючи приниження, фізичні муки і тягар військової служби. Бо далі пішло все так, як у казці про золотий горщик: що захочеш, те й маєш. Невдовзі Григорій Олександрович посідає місце президента Військової колегії, стаючи фактичним керівником війни з Пугачовим, цариця призначає його генеральним губернатором Новоросії. Орловим Катерина віддає мармуровий палац над Невою, поблизу Троїцького мосту; Потьомкіну ж доручає впускати їх до двору на власний розсуд.
Григорій Орлов впадає у меланхолію, від самогубства його врятовує прислуга. Олексій робить ставку на останній шанс: він підступно заманює у пастку княжну Тараканову під час банкету в Ліворні й привозить її до Петербурга. Катерина доручає слідство над самозванкою Шешковському, а Олексієві докоряє за те, що зганьбив царського мундира, справивши з авантюристкою весілля і медовий місяць на адміральському кораблі «Три ієрархи». Олексій пиячить, блазнює на вулицях Петербурга, чіпляється до перехожих, що не впізнають його, героя Чесми, б’є в обличчя нижчих за рангом офіцерів, якщо якийсь не віддав йому честі за статутом.
— Так минає слава світу цього, — прошепотів Потьомкін. — «Хочеш піднести когось — піднеси, хочеш принизити — теж піднеси». Мудра і страшна арабська приказка. Та поки вона застосується до мене, я візьму у свої руки всю Росію — від Петербурга до Уралу, від престолу до царициного алькова!
Григорій Олександрович ступає крок уперед, із дзеркала посунула на нього цибата постать, і хтось за нею підбігає. Це генерал–ад’ютант Каменський. Потьомкін оглянувся.