Вечером был у Семена, и милейшая Александра Ивановна играла лучшие места из «Трубадура». Очаровательно играла.
Повернувся я з Сибірі,Та не маю долі,Хоч, здається, не в кайданах,Та не маю волі.Слідять мене злії людиДень, час і годину, —Прийде туга до серденька,То ледве не згину.Комісари, ісправникиЗа мною ганяють;Більше вони людей вбили,Чим я грошей маю.Зовуть мене розбойником,Кажуть, що вбиваю, —Я нікого не вбив іще,Бо сам душу маю.Возьму гроші в багатого,Убогому даю,І так людей поділивши,Сам гріха не маю.Маю жінку, маю діток,Однак їх не бачу;Як згадаю про їх долю,То гірко заплачу.Треба мені в лісі жити,Треба стерегтися,Хоть, здається, світ широкий,Та ніде подіться.
Сочинение этой весьма немудрой песни приписывают самому Кармелюку. Клевещут на славного лыцаря. Это рукоделье мизерного Падуры.
13 [июля]
СОН
На панщині пшеницю жала,Втомилася. Не спочиватьПішла в снопи, пошкандибалаІвана сина годувать.Воно сповитеє кричалоУ холодочку за снопом;Розповила, нагодувала,Попестила і, ніби сном,Над сином сидя, задрімала.І сниться їй той син ІванІ уродливий, і багатий,Не одинокий, а жонатийНа вольній, бачиться: бо й самУже не панський, а на воліТа на своїм веселім поліУдвох собі пшеницю жнуть,А діточки обід несуть…Та й усміхнулася небога.Прокинулась – нема нічого.На Йвася глянула, взяла,Його гарненько сповила;Та щоб дожать до ланового,Ще копу дожинать пішла…Остатню, може; Бог поможе,То й сон твій справдиться.