(Виходить.)
II
Кассандрин покій. Кассандра пише Сівілінську книгу * на довгому пергаменті. Коло неї великий триніг з запаленим куривом.
Поліксена
(в білому убранні, червоні стрічки й червоні квітки з гранати в косах)
Кассандро, рідна, ти не знаєш, люба, яка щаслива я! Який вродливий мій Ахіллес, мій наречений! Часто я з брами бачу, як він їде полем, мов Геліос прекрасний, так він сяє.
З Атрідами * в незгоді він, і хоче в міцному мирі з батьком нашим бути, і шлюб наш буде вже одразу плідним,— так кажуть мірмідонці і троянці, бо з нього зродиться і згода, й сила, і не загине вже святая Троя, не вмре народ державного Пріама!
Кассандра
Пробач мені, сестричко, я не можу тепер з тобою говорити. Бачиш, тепер пишу я книгу, на розмові я мушу бути з яснокудрим богом.
Поліксена
Негарно заздрити сестрі, Кассандро, не винна я, що Ахіллес мене, а не тебе з усіх царівен вибрав,
не дівчина ж бо мужа вибирав, а він її. І з того я не винна, що ти не вміла догодить Кіпріді.
Кассандра Ні, Поліксено, я тобі н£ заздрю І (Заслоняв лице покривалом.)
Поліксена
Прости, кохана, я тебе вразила.
В своєму щісті я зовсім забула, що слово «шлюб» гірке моїй Кассандрі від того часу, як Долон зрадливий одкинувся від неї.
Кассандра
Поліксено, що говорить про те! Я добре знала, що я йому дружиною не буду.
Поліксена А нащо ж ти приймала подарунки?
Кассандра
Бо я його любила. Ті дари — то все, що міг Долон Кассандрі дати. Чому ж я мала б і того зрікатись?
Він щиро те давав, а я те брала, щоб мати спогад про хвилини щастя, бо знала я, їх небагато буде.
Дивись: і досі золота гадючка мені правицю обвиває так, як спогад в’ється коло мого серця... (Показує обручку на руці вище ліктя.) Долон не винен. Винні сії очі, не вмів їх погляд мовити: «Кохаю», хоч від кохання серце розривалось. Боявся їх Долон. Він сам казав, що вбили щастя наше тії очі холодними і твердими мечами.
Вони однакові були, незмінні перед богами і перед коханим.
Не міг Долон очей тих подолати, не міг він погляду їх одвернути від таємнипі до живого щастя.
І знала я, що в сих моїх очах моя недоля, тільки що робити?
Хіба осліпнула? Бо де візьметься у птиці віщої коханий погляд голубки, що воркує.
Поліксена дивиться їй в очі.
Поліксено!
Не придивляйся до моїх очей.
Не говори до мене, не питай нічого, нічогісінько. Ти знаєш, тебе я над усіх сестер злюбила.
Не говори до мене.
Поліксена
Ні, Кассандро, не думай ти, що й я тобі ворожа, як інші всі. Не винна ж ти, що хвора, що бог тобі так затуманив думку, що скрізь лихе ввижається тобі там, де його і признаку немає, що ти собі та й людям труїш радість.
Мені тебе, голубко, дуже шкода.
(Сідає на низенький ослінчик біля ніг Кассандри.) Сестричко, розчеши мені волосся.
Мені казала мати розчесатись, та бачиш, як заплуталось воно, та ще тут сі квітки ніяк не вийму.
(Виймав з-за пояса золотий гребінець і маленьке кругле
свічадо.)
Ось маєш гребінець.
(Подає гребінець Кассандрі, тая бере слухняно, починає розв’язувати стрічки, виймати квітки з волосся. Поліксена дивиться в свічадо.)
Кассандра
(шепоче)
Яка хороша моя сестричка! Заздрісні боги
собі найкраще в жертву вибирають.
0, краще б я тепер мечем жертовним життя її перетяла, от зараз,
поки вона ще горя не зазнала!
Поліксена (бачить в свічаді очі Кассандри)
Кассандро, я боюсь твоїх очей!
Чого так дивишся? Що ти шепочеш?
Кассандра
Нічого, ні, нічого. Ти казала, що хвора я. Так, може, се і правда, я, певне, хвора, не вважай на мене... Згадала я про нашого Троїла, до тебе він такий подібний був... а надто як лежав мечем пробитий... спокійний, тихий, гарний... Поліксено, ти вже забула, чий то був той меч у грудях брата нашого Троїла?
Поліксена
Кассандро, нащо спогадами труїш?
На те війна.
Кассандра Ох так, на те війна: убити брата, потім заручити сестру за себе...
Поліксена
Брат давно убитий, і я його зовсім не пам’ятаю, та й Ахіллес тоді зовсім не знав, кого він убивав.
Кассандра
Та ми те знаєм.
1, певне, Ахіллес того не знав,
що в той же час, як він шукав послів, щоб їх послати у свати до тебе, твій брат, наш Гектор, саме раду радив, щоб запалити кораблі ахейські.
В той час, як ти оці квітки з гранати у кучері вплутала, Гектор наш думливу голову шоломом зброїв.
П о\і і к с е н а Так що? Він мір^іідонців не зачепить, то й Ахіллесові про те байдуже, як і мені.
Андромаха
(вбігає)
Чи ви те чули, сестри?
Мій Гектор, кажуть, заколов Патрокла.
Се ж Ахіллес Патрокла мав за друга найпершого...
Кассандра
Ой горе! кров і помста!