Варто зазначити, що Європу цілком можна уявити рівноправним партнером Росії, а не просто необхідним злом. Хоча цього ніколи не станеться, допоки Путін при владі, усе ж таки є способи, за допомогою яких європейські лідери можуть не лише протистояти Кремлю, але й сприяти зміні режиму. У мафії відданість має велике значення, але лише поки бос може гарантувати, що грошові потоки не зупиняться й що він здатен захистити своїх відданих солдатів. Таким чином, йому життєво важливо підтримувати добрі стосунки із Західною Європою та Америкою, де путінські олігархи полюбляють проводити час і витрачати гроші. Зрештою, навіщо ставати російським мільярдером, якщо ви приречені жити в зубожілій країні, яку самі довели до цього своїм розкраданням?
Насправді Росію контролює вузьке коло олігархів, які прибрали до рук більшість паливно-енергетичних компаній, а також каста колишніх і чинних співробітників органів держбезпеки, відомих як силовики. Якщо зробити їх відповідальними на особистому рівні, розслідуючи законність їхніх інвестицій та скасовуючи їхні дорогоцінні шенгенські візи, це б подало чіткий сигнал, що Путін більше не є таким впливовим, що він більше не може гарантувати своїм союзникам багатства й легкий доступ до безтурботного життя за кордоном. Цей спосіб міг би поцілити Путіна та його режим, не караючи народ Росії.
Я виступав на підтримку такого плану дій протягом багатьох років і по обидва боки Атлантики, щонайменше з 2007-го, коли у 2011-му він раптом почав здаватися справді можливим. Це була добра новина, але її причина проростала з трагедії.
2011 року Сенат США прийняв законопроект 1039, відомий як Закон Магнітського. Цей закон був покликаний позбавити віз і фінансових активів причетних до «утримання під вартою, порушення прав або смерті» Сергія Магнітського — молодого юриста, який загинув від рук російської поліції у 2009-му після того, як виявив розкрадання російськими посадовцями сотень мільйонів доларів. Пізніше дія цього документа також поширилася на осіб, звинувачених у схожих розкраданнях і порушеннях прав людини. Своєю появою закон завдячує дивовижній наполегливості невтомного Білла Браудера, колишнього роботодавця Магнітського, та «кільком гарним хлопцям» у Конгресі, особливо його авторові Бену Кардіну — сенаторові від штату Меріленд.
Кінцева версія того, що всі називають Законом Магнітського, вийшла з Конгресу під назвою «Закон про відміну поправки Джексона — Веніка щодо Росії й Молдови та відповідальність перед верховенством права імені Сергія Магнітського 2012 року». Цей документ став дуже рідкісним прикладом величезної підтримки з боку обох партій, тому було дивно, що адміністрація Обами зробила, здається, усе можливе, щоб завадити його вступу в дію. (Він пройшов схвалення Комітету з міжнародних справ Палати представників 16 листопада 2012 року, отримавши 365 голосів проти 43, та Сенату трьома тижнями пізніше, отримавши 92 голоси проти 4.) Після понад річних намагань зупинити його вихід із Конгресу, Обама все ж таки підписав цей закон 14 грудня 2012-го.
Вочевидь, Білий Дім був стурбований порушенням його зручних взаємин із путінською диктатурою, тому Державний департамент розробив власний перелік заборонених російських посадовців зі справи Магнітського, але без повідомлення конкретних імен. Безумовно, уся суть була в публікації імен. «Таємний фактор стримування» — це оксюморон.
А може, Обама, який примудрився тримати цей закон у Конгресі, подалі від себе, до самого переобрання, боявся довіритися словам свого опонента у 2012 році Мітта Ромні, який у березневому інтерв’ю каналу «Сі-еН-еН» сказав про Росію так: «Без питань, це наш геополітичний ворог номер один. Вони завжди підтримують найгірших у світі. Сама ідея, що він думає про більшу гнучкість для Росії, насправді є дуже, дуже тривожною». Обама ж висміяв Ромні за цю ремарку й навіть підготував до дебатів дотеп про те, як його опонент «хоче повернути зовнішню політику 1980-х».
Можливо, ви пам’ятаєте, що Ромні у своєму випаді проти вагань Обами мав на увазі незручний момент з увімкненим мікрофоном президента, що трапився кількома днями раніше на саміті в Південній Кореї. Усі присутні випадково почули, як Обама говорить президентові Медведєву: «...з усіх цих питань, але особливо щодо протиракетної оборони, це може бути розв’язано, але важливо, щоб він дав мені більше простору. Це мої останні вибори. Після них я матиму більшу гнучкість». («Він» — то був, безумовно, Путін.) Так само викривальною була автоматична відповідь Медведєва: «Я розумію. Я передам цю інформацію Володимирові».