Нинішня криза має дві передісторії. Перша пов’язана з тим, як Росія так швидко перейшла від святкування кінця комунізму до обрання президентом офіцера КДБ, а потім і до нападу на своїх сусідів. А друга — з тим, як вільний світ допоміг цьому статися через байдужість, нерозуміння та неправильну реалізацію добрих намірів. І тут дуже важливо визначити, що саме пішло не так. Адже, незважаючи на те, що зараз Путін становить пряму та явну загрозу, Європа й Америка все ще не розуміють ситуацію. Натомість світові демократії повинні об’єднатися та повторити уроки перемоги в минулій Холодній війні, перш ніж ми повністю сповземо до наступної.
Путінська Росія, вочевидь, є найбільшою та найнебезпечнішою загрозою, що постає сьогодні перед світом, але не єдиною. Звісно, терористичні угрупування на кшталт Аль-Каїди чи Ісламської Держави не мають (попри назву останньої) кордонів, величезних ресурсів та зброї масового ураження, які є в розпорядженні Путіна. Проте атаки 11 вересня та подібні до них навчили нас, що не обов’язково мати національний прапор чи навіть армію, щоб завдати жахливого удару по наймогутнішій у світі країні. Ба більше, неспроможністю демократичних держав організувати активну оборону користуються й країни, що заохочують тероризм. Криваві режими Ірану, Північної Кореї та Сирії просто насолоджуються тим, що проводять довгі години за столом переговорів із великими світовими державами, не йдучи на суттєві поступки.
Про виклики багатополярного світу, що постали з кінцем Холодної війни, говориться не вперше. Проте послідовної стратегії їх вирішення бракує й досі. Проблема полягає в тому, що після закінчення Холодної війни в її переможців не лишилося відчуття мети та спільного ворога, проти якого слід об’єднуватися. У ворогів же вільного світу такої проблеми не було. Вони й далі гуртувалися навколо ідеї протидії принципам та нормам ліберальної демократії та прав людини, символом і матеріальним представником яких бачили передусім Сполучені Штати Америки. А ми, незважаючи на це, продовжуємо взаємодіяти з ними, вести з ними переговори й навіть постачати цих ворогів зброєю та коштами, які вони використовують, щоб атакувати нас. Перефразовуючи вислів Вінстона Черчилля щодо політики умиротворення, ми годуємо крокодилів, сподіваючись, що вони зжеруть нас останніми.
Будь-яке політичне охолодження взаємин між Вашингтоном та Москвою чи Пекіном швидко починає критикуватись обома сторонами як потенційне «повернення до Холодної війни». На жаль, сьогодні це кліше використовують в іронічному сенсі, а шлях до перемоги в Холодній війні потроху забувають замість того, щоб дотримуватися його й надалі. Замість обстоювання принципів добра і зла, правильного й неправильного, а також універсальних цінностей права та життя людини, ми маємо «перезавантаження», моральну рівність та політику взаємодії. Тобто умиротворення під багатьма іншими назвами. Світ потребує нового альянсу, заснованого на глобальній Magna Carta (Великій хартії вольностей) — декларації фундаментальних прав, яку мають визнавати всі його члени. Сьогодні держави, що цінують свободу особистості, контролюють більшу частину ресурсів, а також військової моці світу. Якщо вони об’єднаються й перестануть підтримувати злочинні режими та спонсорів терору, їхня цілісність та їхній вплив будуть непереборними.
І основною метою тут має бути не зведення нових стін для ізоляції мільйонів людей, що живуть під авторитарним правлінням, а надання їм перспективи та надії на краще майбутнє. Більшість із нас, тих, кому довелося жити за «залізною завісою», добре знала, що у вільному світі є люди, яким до нас не байдуже, які борються за, а не проти нас. І знання це мало велике значення. Сьогодні ж так звані «лідери вільного світу» говорять про сприяння демократії, водночас поводячись із лідерами найбільш репресивних режимів світу як із рівними. Так от, політика взаємодії з диктаторами провальна на всіх рівнях, і час уже це визнати.
Як сказав Рональд Рейган у своїй відомій промові 1964 року «Час обирати», це вибір не між миром і війною, а лише між боротьбою чи капітуляцією. Ми повинні зробити вибір. І ми не повинні здаватися. Ми повинні боротися всіма засобами вільного світу, починаючи з моральних цінностей та економічних стимулів і застосовуючи військові дії лише як останній аргумент. Завдяки своїм величезним ресурсам і здатності мобілізувати перебірливих та розрізнених союзників Америка має бути в цьому першою. Проте сьогодні вже не варто говорити лише про американські цінності, а чи навіть про західні цінності. Діяти повинні також Японія й Південна Корея, Австралія та Бразилія, Індія й Південна Африка, а також кожна країна, що цінує демократію та свободу й має зиск від глобальної стабільності. Ми знаємо, що це можна зробити, адже це вже було зроблено раніше. Ми лише повинні знайти в собі сміливість повторити.