Придністров’я та Гагаузія мали дещо подібний досвід у складі СРСР та заново незалежної Молдови. (Сподіваюся, їхні жителі та експерти пробачать мої спрощення з практичної точки зору.) Путінська Росія так само влізла на ці автономні території, як завжди й скрізь, де утворювався вакуум влади. 1991 року незалежною державою проголосив себе також Нагірний Карабах — спірна протягом тривалого часу територія між Азербайджаном та Вірменією. Нині він має офіційний статус азербайджанської території, але де-факто є незалежним і, по суті, функціонує як частина Вірменії.
Але ми ще не закінчили, і наостанок я приберіг найгірше. Гадаю, лише справжні фахівці знають таку назву, як Ічкерія. Вона тепер зрідка використовується, та й на моїй пам’яті так було навіть тоді, коли ще діяла її повна назва — Чеченська Республіка Ічкерія. Тобто якщо вона взагалі колись існувала, а це, звичайно, є питанням, що призвело до двох війн, тисяч терористичних актів та сотень тисяч смертей, переважно серед цивільного населення, причому майже винятково в межах кордонів Росії.
Більшість людей сьогодні чули про Чечню, і завжди з негативного боку. Ця назва асоціюється з експортом жорстоких бандитів, бойовиків та терористів. Нещодавно вона знову звучала в новинах, коли виявилося, що підривники Бостонського марафону брати Царнаєви були американськими чеченцями. Крихітна Чечня з її мільйоном населення, переважно мусульманами, пережила дві жахливі війни за незалежність від Москви. Перша розпочалася наприкінці 1994 року, коли Єльцин утомився від консолідації антимосковських сил у невизнаній республіці на чолі з Джохаром Дудаєвим. З огляду на давню традицію самовпевнених лідерів великих країн атакувати невеликі місцеві сили в горах російський наступ виявився складним завданням і згодом перетворився на повномасштабну війну тривалістю двадцять місяців. За цей час загинуло приблизно сто тисяч цивільного населення та близько двадцяти тисяч російських військових. Порушення російськими військами прав людини стали справжньою епідемією, а чеченці почали брати заручників за межами Чечні.
Жорстокість цієї війни й жахливе руйнування чеченської столиці Грозного радикалізували ціле покоління чеченців, яке вже не мало любові до Росії. Свого часу, у 1917 році, Чечня та її сусіди (Інгушетія на заході та Дагестан на сході) уже проголошували незалежність від Росії як об’єднана гірська республіка, проте через чотири роки були силою втягнуті до Радянського Союзу. Незважаючи на славетну участь мешканців цього регіону в Другій світовій війні проти нацистів, у 1944 році Сталін депортував у Казахстан майже всіх чеченців та інгушів — близько півмільйона осіб. 1957-го в межах процесу десталінізації їм дозволили повернутися на рідну землю, але величезна кількість депортованих на той час уже померла від голоду або була вбита.
Не є збігом, що більшість спірних та конфліктних регіонів розташовані на Кавказі. (Окрім Молдови, що лежить на захід від Чорного моря між Україною та Румунією.) Регіон є надзвичайно строкатим і має у своїй історії незліченну кількість кривавих протистоянь, як давніх, так і нових. Цей дуже неспокійний край простягається від мого рідного Азербайджану на Каспійському морі до Грузії на Чорному морі (з Вірменією посередині), а на півдні межує з Іраном і Туреччиною. На півночі, з російського боку кордону, він включає в себе Дагестан, Чечню та Інгушетію, а також Кабардино-Балкарію (де розташована гора Ельбрус, найвища в Європі) і далі сягає калмицьких степів. Це земля понад п’ятдесяти етнічних груп, десятків мов та майже всіх різновидів релігії.
Росії ніколи не подобалася думка про те, щоб дозволити Чечні та її надміру гарячим сусідам стати незалежними. І не тому, що вони були б зручними «боксерськими грушами», які легко лупцювати. Та й ресурсів мають небагато. Проблема в тому, що в разі незалежності вони одразу здобудуть права та гарантії незалежних держав, зможуть вільно укладати союзи, підписувати угоди та скаржитися в ООН — усе, чого ці країни позбавлені сьогодні й через те не здатні контролювати потік насильства. Мати справу з проблемним російським регіоном погано. Мати ж справу з проблемною сусідньою країною значно гірше — цей урок радянські лідери добре засвоїли в Афганістані.