Сьогодні Ленін усе ще лежить у мавзолеї на Красній площі, а дві заборони Комуністичної партії (у 1991 та 1993 роках), яка продовжує влаштовувати марші під знаменами Леніна й Сталіна, виявилися тимчасовими. Як завзятий антикомуніст, я був би останнім, хто виправдовує таку м’якість щодо залишків кримінальної радянської держави. Тим не менш я розумію, що Єльцину було нелегко завдати останнього удару по режиму, який підніс його на верхівку номенклатури.
Схоже на те, що найважливішою річчю, яку зробив Єльцин, було те, чого він не зробив, коли прийшов до влади. Після того, як у жовтні 1993 року були перегорнуті найчорніші сторінки посткомуністичної російської історії, та після кількох кривавих днів у Москві Єльцин відмовився зробити те, що майже безумовно зробили б його опоненти, — знищити іншу сторону. Уперше за всю російську історію новий правитель не розігнав переможених, щоб посилили свій контроль. Навіть більше: поступово вони взагалі були залучені до політичного процесу. Єльцин лише оголосив дострокові вибори й прийняв незалежний парламент.
Ніде й ніколи ще такого не було, щоб професійний бюрократ буквально вистрибнув на передній край, озброєний прагненням руйнувати бар’єри та відчиняти двері, що були замкнені так довго. І все одно непослідовність Єльцина була безмежною. Він дозволив регіональним лідерам мати більше влади, але потім поринув у трагічну війну в Чечні. Він розпочав битву проти особливих привілеїв для еліти, але потім відкрив шлюзи олігархам для розкрадання країни. Сприяв вільним і чесним виборам, але врешті не міг допустити, щоб верховна влада здійснювалася через волевиявлення народу.
Було зрозуміло, що Єльцин не зможе лишитися при владі внаслідок чесних виборів і без зловживань. З цієї точки зору поліцейська держава Путіна була визначена наперед. Путін мав лише слідувати своїм інстинктам і плисти за течією. Єльцин провалив заключний та найважливіший тест. Крихкі демократичні структури, які він дозволив сформувати, не змогли пережити його власну потребу у владі й безпеці. Він не зумів створити стійкі інституції. Структури та свободи, що покладалися на його керівництво, існували лише тому, що він їм це дозволяв. У такої системи не було жодного шансу витримати відхід правителя, який її створив.
Найгірше, що його крах отруїв свідомість російського народу, налаштувавши людей проти того, що вони помилково вважали неконтрольованим капіталізмом і демократією. Олігархи, які дорвалися до влади, вичавили з людей усе добре. Росіяни не бачили жодних переваг у, здавалося б, чудових виборах та вільному ринку. Нова правляча еліта була сформована з числа старих бюрократів і нових технократів, яких об’єднувала байдужість до цінностей ліберальної демократії. Боротьба між ними наприкінці 1990-х років за визначення наступника Єльцина могла завершитися інакше, але демократія програла б у будь-якому разі. Вони швидко визнали, що вибори й вільні ЗМІ можуть лише загрожувати їхньому захопленню влади. Тому те, що відібраний Єльциним наступник вийшов із КДБ, абсолютно не було збігом.
Утрачені можливості були неминучими, зважаючи на масштаб змін та проблем, що постали перед Єльциним. Усе ще рано аналізувати, що він міг би зробити краще, але доволі просто порівняти, як усе змінилося з того часу, коли у 2000 році до влади прийшов Путін. Раніше в країні був хаос, але Єльцин ніколи не утискав свободу особистості. Путін же побудував усе своє президентство на протиставленні рокам правління Єльцина, у чому досяг значних успіхів. Уряд у повному складі перейшов під прямий контроль президента. Парламент колись двічі намагався оголосити імпічмент Єльцину, а тепер перетворився на ляльковий театр. Корупція олігархів проникла в стіни Кремля, де розрослася до приголомшливих розмірів. ЗМІ, що раніше могли вільно критикувати Єльцина, сьогодні повністю перебувають на службі в путінської адміністрації. Найбільші зміни ми бачимо в економіці. Там, звісно, простежується значне зростання, але людям від того не набагато легше. Хоча під час правління Путіна ціна на нафту виросла з 10 до більш ніж 100 доларів за барель, навіть за таких нечуваних енергетичних статків пересічний росіянин не бачить великого покращення стандартів свого життя.
Борис Єльцин мав забагато вад як для однієї людини, але він був справжньою людиною. У його плоті та крові були чесноти та пороки. Ми ж поміняли його на тінь людини, яка прагне лише тримати нас усіх у вічній темряві. Довгі черги росіян, які прийшли попрощатися з Єльциним у труні та віддати данину пошани в московському соборі, продемонстрували, що, попри багато невдач, люди відчували в його спробах можливість змін на краще. Це є повною протилежністю тому, що ми отримали в особі єльцинського наступника.