Деякі російські ЗМІ, особливо телеканал Бориса Березовського, жорстко розкритикували реакцію уряду як бездушну й несвоєчасну, що було нічим іншим, як правдою. Відео того, як президента й інших неспівчутливих посадовців лають згорьовані родичі членів екіпажу, дало Путіну зрозуміти, якою загрозою можуть стати ЗМІ для його ще не зміцнілої популярності. І тоді, демонструючи значну перевагу своїх тоталітарних інстинктів над будь-якими реформами, замість реорганізації застарілої армії, що стала причиною жахливого нещасливого випадку та провалила порятунок, або публічного покарання некомпетентних офіцерів Путін пішов походом на ЗМІ, які все це висвітлили.
Отже, менш ніж через шість місяців після вступу Путіна на президентську посаду два найвпливовіші олігархи Росії опинилися в екзилі, конституційна структура влади в країні різко нахилилася в бік Москви, а вільні медіа-ресурси повалилися, як доміно. Шість місяців! Головний міф, створений навколо тих подій, полягав у тому, що Путін просто вичищав місто, як гарний шериф. Народ Росії зневажав олігархів та вважав їх злочинцями, які стояли над законом. А тут з’явився Путін — сильна особистість зі служби безпеки, показуючи всім, що більше так не буде. Непогано! «Навіть якщо він і вийшов трохи за межі законності, що ще йому лишалося робити», — казали тоді всі.
Ніхто й не згадував, що президент відібрав приватні активи Гусинського та Березовського, передавши їх у руки інших, більш лояльних олігархів або під прямий контроль держави. За Путіна уряд не боровся з корупцією, а санкціонував її. То був якийсь унікальний метод вичищення, що передбачав заохочення одних «підприємців» за демонізації інших.
Зрозумійте мене правильно: я не дуже співчував першому поколінню олігархів, що розкрадали Росію після розпаду СРСР. Вони та їхні політичні й мафіозні партнери користувалися відсутністю контролю з боку Єльцина й разом зіпсували найкращий шанс Росії на ринкову економіку та демократію. Просто-таки епічні рівні корупції робили й без того важке просування реформ узагалі неможливим. Мінімальний же рівень життя, потрібний для економічної стабільності, був недосяжним достатньо довго, щоб потім люди вітали Путіна або такого, як він, із розкритими обіймами.
Проте я виступаю проти міфотворчості тих, хто прагне вихваляти Путіна порівняно з Єльциним, посилаючись на прогрес щодо корупції, інституційних реформ і зростання економіки. Коли йдеться про боротьбу Путіна з корупцією, я не думаю, що легалізацію крадіїв, а потім вихваляння зниженням злочинності слід вважати прогресом. Насправді рівень злочинності в Росії продовжував зростати до 2002 року, коли більш широкий вплив дістали прибутки від злетілих до небес цін на нафту. Аналогічно Путін, мабуть, розраховував на маневр умиротворення і в Чечні, коли надав офіційний статус і величезні кошти відомому польовому командирові Ахмату Кадирову.
На користь цих схем умиротворення є практичний аргумент, але я вважаю його цинічним і аморальним, а також шкідливим для національних інтересів у довгостроковій перспективі. Зменшення рівня вуличного насильства й конфліктів шляхом визнання одного клану мафії за відкидання інших коштує надто дорого. За відсутності вільних ЗМІ, прозорої системи правосуддя й чесної конкуренції привілейовані олігархи Путіна нагадували шкідників, чиї природні вороги були знищені. Обрані переможці мали цілковиту підтримку державної влади та широко відкриту російську скарбницю.
Якби після приходу до влади Путін побоявся зробити все, що вибірково зробив для декого, тобто якби правильно застосовував норми права — це була б зовсім інша історія. Він міг би припинити розкрадання держави, сказавши своїм друзям, а також ворогам, що вечірку за рахунок російського народу скінчено. Спочатку здавалося, що Путін так і зробить після прикладу Гусинського та Березовського. Зрештою, якщо він зумів так швидко дати копняка двом найвпливовішим і найбагатшим олігархам, інші, безумовно, мали б попадати одне за одним. Натомість путінський месидж для решти нагадував порядки мафіозного дона. Або ви присягаєте на вірність капо, щоб красти в межах його системи, або ваша свобода й ваші активи можуть зникнути за одну ніч. Як ставало дедалі зрозуміліше під час першого року Путіна на президентській посаді те, що було добре для нього самого та його друзів, важило значно більше за те, що було добре для Росії. На сьогодні змінилося дуже мало.